Каковы были итоги ливонской битвы ?

1558 1559. иван 4 проиграл эту войну потомучно против него срожалось не одно государство. тем неменее он показал что в любой момент сможет дать отпор если на него нападут.

Итоги ливонской войны  в 1582 г. россия заключила ям-запольское перемирие с польшей, уступив ей ливонию в обмен на возвращение захваченных баторием городов (полоцк остался у польши) .  в 1583 г. было заключено плюсское перемирие со швецией. шведы удержали эстляндию и захваченные ими города.  итак, ливонская война закончилась поражением россии, практической потерей ею выхода к морю. 

Возрождение - эпоха в истории культуры и искусства, отразившая начало перехода от феодализма к капитализму. В классических формах Возрождение сложилось в Западной Европе, прежде всего в Италии, однако аналогичные процессы протекали в Восточной Европе и в Азии. В каждой стране данный тип культуры имел свои особенности, связанные с ее этническими характеристиками, специфическими традициями, влиянием других национальных культур. Возрождение связано с процессом формирования светской культуры, гуманистического сознания. В сходных условиях развивались сходные процессы в искусстве, философии, науке, морали, социальной психологии и идеологии. Итальянские гуманисты XV века ориентировались на возрождение античной культуры, мировоззренческие и эстетические принципы которой были признаны идеалом, достойным подражания. В других странах такой ориентации на античное наследие могло не быть, но сущность процесса освобождения человека и утверждения силы, разумности, красоты, свободы личности, единства человека и природы свойственны всем культурам ренессансного типа.В развитии культуры Возрождения различают следующие этапы: Раннее Возрождение, представителями которого были Петрарка, Боккаччо, Донателло, Боттичелли, Джотто и др.; Высокое Возрождение, представленное Леонардо да Винчи, Микеланджело, Рафаэлем, Франсуа Рабле, и Позднее Возрождение, когда обнаруживается кризис гуманизма (Шекспир, Сервантес).Главная особенность Возрождения - целостность и разносторонность в понимании человека, жизни и культуры. Резкое возрастание авторитета искусства не вело к его противопоставлению науке и ремеслу, а осознавалось как равноценность и равноправность различных форм человеческой деятельности. В эту эпоху высокого уровня достигли прикладные искусства и архитектура, соединившие художественное творчество с техническим конструированием и ремеслом. Особенность искусства Возрождения в том, что оно носит ярко выраженный демократический и реалистический характер, в центре его стоят человек и природа. Художники достигают широкого охвата действительности и умеют правдиво отобразить основные тенденции своего времени. Они ищут наиболее эффективные средства и способы для воспроизведения богатства и разнообразия форм проявления реального мира. Красота, гармония, изящество рассматриваются как свойства действительного мира.В период позднего Возрождения многие его нормы изменились, обнаружились черты кризиса. В Западной Европе это сказалось в возникновении академизма и маньеризма в изобразительном искусстве, в наступлении религиозности и мистицизма на светскую и гуманистическую культуру. Обозначился разрыв между искусством и наукой, красотой и пользой, между духовной и физической жизнью человека.Гуманизм позднего Возрождения обогатился сознанием противоречивости жизни, трагическим мироощущением, что проявилось в творчестве крупнейших его представителей - Шекспира, Микеланджело.Эпоха Возрождения имела огромное положительное значение в истории мировой культуры. В искусстве Возрождения воплотился идеал гармонического и свободного человеческого бытия, питавший его культуру.Цель настоящей работы: рассмотреть особенности и содержание культуры в эпоху Возрождения.

Цікаве - Видатні люди - Люди в погонах

Петро Сагайдачний — творець Війська Запорізького

27 Жовтня 2008, 00:00 , Переглядів: 14716

Сагайдачний

Саме Сагайдачний зробив із запорізьких козаків армію...

Петро Конашевич Сагайдачний (1570—1622) народився в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (Самбірський район Львівської області) в шляхетській православній сім’ї. Він вів свій рід із дрібної шляхти Попелей-Конашевичів. Навчався в Острозькій школі на Волині. Після випуску переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім учителем, а також помічником київського судді Івана Аксака.

Військовому мистецтву Сагайдачний навчався у Самійла Кішки. "Від молодих нігтів,— за запевненнями біографів,— навчився він натягувати лук, проводити день за днем у сідлі, з труднощами боротися силою свого характеру; легко переносив він втрати, голод і працю, не боявся ворога і під час небезпеки проявляв відчайдушну хоробрість".

У кінці XVI — на початку XVII сторіччя очолив Запорізьку Січ, стає кошовим отаманом. Під проводом його запорожці в 1605 році взяли турецьку фортецю Варну, в 1614-му — Синоп, а в 1616-му — Кафу (Феодосію), спалили турецький флот і звільнили безліч християнських невільників. Прийнявши булаву з рук народу і війська, Сагайдачний назвав себе гетьманом обох сторін Дніпра і Війська Запорізького; його приклад наслідували полковники й сотники, і козаки малоруські почали називатися запорожцями. Ця назва відрізняла полки, віддані гетьманові й вітчизні, від полків, які були віддані магнатам і Польщі.

Саме Сагайдачний зробив із запорізьких козаків армію (ввів армійську дисципліну і розробив тактику бою, властиву саме козакам), що дало йому можливість воювати з переважаючою кількістю турецької армії. Сильна армія козаків дозволила Сагайдачному вести переговори на рівних із польським королем. Армія запорізьких козаків свого часу була щитом, який защищав східні кордони Польщі від турків і Москви. Своє легендарне прізвисько Сагайдачний дістав завдяки умінню влучно стріляти з лука (Сагайдак — сагайдак для стріл).

Славу полководця Сагайдачний здобув у двох походах: московському 1617—1618 років і турецькому — 1621-го. У 1618 році поляки звернулися до Сагайдачного з проханням допомогти королю Владиславу, котрий вирушив під Москву. З 20 000 козаків Сагайдачний здобув Ливни і Єльци, розбив московські ополчення Пожарського й Волконського і вивів Владислава зі скрутного становища. З усім Військом Запорізьким Сагайдачний вступив до Київського (Богоявленського) братства. І хоча його створили без дозволу короля, братство не насмілювалися заборонити, побоюючись козацтва. У 1620 році Сагайдачний переконав єрусалимського патріарха Феофана, що повертався з Москви, відновити православну ієрархію, знищену унією.

У тому ж році розпочалася війна з Туреччиною. Польський гетьман Жолкевський вирішив іти до Стамбула через Молдавію, але програв битву під Цецорою і сам загинув у бою. Загинув там і батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький, а сам Богдан потрапив у полон. Тоді польський король покликав на допомогу запорожців, і Сагайдачний привів на Дністер величезну армію — 41 000 кінноти і артилерію з 22 гармат. У 1621 році відбулася знаменита Хотинська битва; турки змушені були укласти не вигідний для них мир, а Сагайдачний одержав з рук королевича Владислава в нагороду за успішні дії під Хотином меч, інкрустований золотом і діамантами з зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном і бою античних воїнів. Вручення Сагайдачному меча майбутнім королем Польщі згідно з тодішнім звичаєм означало визнання високого суспільно-правового стану козацького гетьмана і очолюваного ним Війська Запорізького. Відтепер за козаками визнавали права лицарського люду українських воєводств Речі Посполитої. Вручена зброя як найголовніший лицарський символ на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для козацтва. Зберігається цей меч у Краківському Вавеле, в Державній колекції мистецтв, під інвентарним номером з назвою "Меч гоноровий П. К. Сагайдачного, гетьмана козацького". Мабуть, після смерті гетьмана його меч потрапив у Скарб Коронний у Варшаві, а вже звідти перейшов у власність династії Ваза.

Після Хотинського миру поляки зобов’язалися приборкати свавілля козаків і не допускати їх напади на Туреччину. Глибоко обурені умовами Хотинського миру, козаки не дозволили себе обеззброїти і організовано пішли з-під Хотина на Запоріжжя. Сагайдачний був тяжко поранений під Хотином, і 20 квітня 1622 року його наздогнала смерть від отриманих ран. Похований у Києві, в Братському монастирі.

Перед смертю Сагайдачний заповів усе своє майно на просвітницькі, доброчинні та релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі.

Теги: історія, біографія, сагайдачний

В конце XIX в. началось оформление противостоящих друг другу блоков европейских держав. В 1882 г. был создан Тройственный союз, объединивший Германию, Австро-Венгрию и Италию. Блок имел агрессивный характер. Державы, входившие в него — особенно Германия, стремились к максимальному усилению своего политического и экономического влияния в различных регионах: в Юго-Восточной Европе, на Ближнем Востоке и в Северной Африке