Кто во главе франции в 9-10 века и кто ​

Тем что дано ценить что ты живёшь.
Учит выживанию и понимании.
То что после любого конца света, все равно появится свет.
Это учит тем то что можно избежать проблемы

Цікаве - Видатні люди - Люди в погонах

Петро Сагайдачний — творець Війська Запорізького

27 Жовтня 2008, 00:00 , Переглядів: 14716

Сагайдачний

Саме Сагайдачний зробив із запорізьких козаків армію...

Петро Конашевич Сагайдачний (1570—1622) народився в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (Самбірський район Львівської області) в шляхетській православній сім’ї. Він вів свій рід із дрібної шляхти Попелей-Конашевичів. Навчався в Острозькій школі на Волині. Після випуску переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім учителем, а також помічником київського судді Івана Аксака.

Військовому мистецтву Сагайдачний навчався у Самійла Кішки. "Від молодих нігтів,— за запевненнями біографів,— навчився він натягувати лук, проводити день за днем у сідлі, з труднощами боротися силою свого характеру; легко переносив він втрати, голод і працю, не боявся ворога і під час небезпеки проявляв відчайдушну хоробрість".

У кінці XVI — на початку XVII сторіччя очолив Запорізьку Січ, стає кошовим отаманом. Під проводом його запорожці в 1605 році взяли турецьку фортецю Варну, в 1614-му — Синоп, а в 1616-му — Кафу (Феодосію), спалили турецький флот і звільнили безліч християнських невільників. Прийнявши булаву з рук народу і війська, Сагайдачний назвав себе гетьманом обох сторін Дніпра і Війська Запорізького; його приклад наслідували полковники й сотники, і козаки малоруські почали називатися запорожцями. Ця назва відрізняла полки, віддані гетьманові й вітчизні, від полків, які були віддані магнатам і Польщі.

Саме Сагайдачний зробив із запорізьких козаків армію (ввів армійську дисципліну і розробив тактику бою, властиву саме козакам), що дало йому можливість воювати з переважаючою кількістю турецької армії. Сильна армія козаків дозволила Сагайдачному вести переговори на рівних із польським королем. Армія запорізьких козаків свого часу була щитом, який защищав східні кордони Польщі від турків і Москви. Своє легендарне прізвисько Сагайдачний дістав завдяки умінню влучно стріляти з лука (Сагайдак — сагайдак для стріл).

Славу полководця Сагайдачний здобув у двох походах: московському 1617—1618 років і турецькому — 1621-го. У 1618 році поляки звернулися до Сагайдачного з проханням допомогти королю Владиславу, котрий вирушив під Москву. З 20 000 козаків Сагайдачний здобув Ливни і Єльци, розбив московські ополчення Пожарського й Волконського і вивів Владислава зі скрутного становища. З усім Військом Запорізьким Сагайдачний вступив до Київського (Богоявленського) братства. І хоча його створили без дозволу короля, братство не насмілювалися заборонити, побоюючись козацтва. У 1620 році Сагайдачний переконав єрусалимського патріарха Феофана, що повертався з Москви, відновити православну ієрархію, знищену унією.

У тому ж році розпочалася війна з Туреччиною. Польський гетьман Жолкевський вирішив іти до Стамбула через Молдавію, але програв битву під Цецорою і сам загинув у бою. Загинув там і батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький, а сам Богдан потрапив у полон. Тоді польський король покликав на допомогу запорожців, і Сагайдачний привів на Дністер величезну армію — 41 000 кінноти і артилерію з 22 гармат. У 1621 році відбулася знаменита Хотинська битва; турки змушені були укласти не вигідний для них мир, а Сагайдачний одержав з рук королевича Владислава в нагороду за успішні дії під Хотином меч, інкрустований золотом і діамантами з зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном і бою античних воїнів. Вручення Сагайдачному меча майбутнім королем Польщі згідно з тодішнім звичаєм означало визнання високого суспільно-правового стану козацького гетьмана і очолюваного ним Війська Запорізького. Відтепер за козаками визнавали права лицарського люду українських воєводств Речі Посполитої. Вручена зброя як найголовніший лицарський символ на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для козацтва. Зберігається цей меч у Краківському Вавеле, в Державній колекції мистецтв, під інвентарним номером з назвою "Меч гоноровий П. К. Сагайдачного, гетьмана козацького". Мабуть, після смерті гетьмана його меч потрапив у Скарб Коронний у Варшаві, а вже звідти перейшов у власність династії Ваза.

Після Хотинського миру поляки зобов’язалися приборкати свавілля козаків і не допускати їх напади на Туреччину. Глибоко обурені умовами Хотинського миру, козаки не дозволили себе обеззброїти і організовано пішли з-під Хотина на Запоріжжя. Сагайдачний був тяжко поранений під Хотином, і 20 квітня 1622 року його наздогнала смерть від отриманих ран. Похований у Києві, в Братському монастирі.

Перед смертю Сагайдачний заповів усе своє майно на просвітницькі, доброчинні та релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі.

Теги: історія, біографія, сагайдачний

Крестьяне – собственники. После выкупа земельных наделов крестьяне переходили в разряд крестьян-собственников. Сроки перевода крестьян на выкуп не были определены Положениями и зависели от воли помещика. В 1881г царское правительство издало закон об обязательном переводе крестьян на выкуп и о прекращении временнообязанного состояния с 1 января 1883г.
Согласно Положениям в селах для бывших помещичьих крестьян создавались органы крестьянского самоуправления. Все крестьяне- домохозяева сельского общества составляли сельский сход - низшее звено системы органов крестьянского правления. Сельский сход избирал сельского старосту и других должностных лиц. Сельские органы подчинялись волостному управлению, земской полиции и органам администрации. Несколько сел объединялись в волость, где создавались волостной сход во главе с волостным старшиной, волостное управление и сословный крестьянский волостной суд. Волостной сход решал хозяйственные и финансовые вопросы, ведал раскладкой сборов и повинностей
Порядок наделения крестьян землей. Согласно реформе помещики сохраняли право собственности на всю землю. Но они были обязаны предоставить крестьянам усадебную «оседлость»(землю для дома с приусадебным участком, которую крестьяне имели право выкупить), а так же полевой надел, выкуп которого мог быть осуществлен лишь с согласия помещика. Наделение крестьян землей проводилось по ревизским душам. Местные положения устанавливали размеры душевных наделов в зависимости от конкретных условий , имевшихся в различных губерниях. Помещики так же имели право переносить крестьянские наделы на другие места и широко пользовались этим правом для того, чтобы лучшие земли оставить за собой
Формы крестьянского землевладения. Царское правительство, готовя крестьянскую реформу, решило сохранить общинное землепользование. Это давало возможность царскому правительству и помещикам взимать с крестьян государственные подати обеспечивать срывание повинностей в пользу помещика. Община отвечала за каждого своего члена круговой порукой, привязывала крестьян к земле. Кроме общинного землевладения , реформа установила подворно - участковый наследственный принцип владения землей.

Китай (1271—1368). Основано внуком Чингисхана, монгольским ханом Хубилаем который завершил завоевание Китая в 1279 году. Династия пала в результате восстания Красных повязок 1351—1368. Официальная китайская история этой династии записана при последующей династии Мин и носит название «Юань ши».