Сообщение о иван васильевич строгин сорочно ​

1.Наймолодший син Великого князя Київського Святослава і ключниці при Ольжиному дворі Малуші. Існує також версія про те, що Володимир був прийомним сином Святослава, а не позашлюбним. Якщо приймати до уваги цю версію, то вийде, що Володимира усиновив Святослав раніше 968 року, тобто тоді, коли Володимира вперше згадують літописи. Але цю версію відкинули учені, як неправдоподібну і неісторичну.
2.літописець зображує князя Володимира в той спосіб, що у ньому немов були дві душі: поганська і христіянська. Володимир-поганин був войовничий, жорстокий, рознузданий, — Володимир-христіянин визначався лагідністю і милосердям, любив мир, лад і спокій, був строгий для себе. Така внутрішня переміна людини цілком можлива, — христіянство мало величезний вплив на людей, особиво на тих, що приймали його щиро, з глибокою вірою. Але рівночасно Володимир був якби символом перемін, які переходило тоді українське громадянство. Україна довгі часи була пострахом сусідніх земель: «варвари-Русь, нарід жорстокий і немилосерний, що не знає ласки до людей» — оце звичайна характеристика наших предків у чужих письменників. З дикою, живлою силою, з молодечою буйністю, з завзяттям, відвагою і погордою смерти, гнали ці північні ватаги на південні, культурні землі, несли знищення, смерть і руїну. Але оце той грізний нарід поволі втихомирився, став лагідний, людяний, перейшов до спокійного життя. Ця переміна ішла сама з себе, під впливом змінених господарських умов та під натиском культурніших сусідів. Але до приспішення її немало причинився сам Володимир. Поширення христіянства, заснованя шкіл, початки освіти, нове будівницво, зміни в законодавстві, уліпшення управи, уведення України у коло христіянських держав — все те великі заслуги князя. Тому пізніші покоління дали Володимирові імя Великого.
3.Головним завданням зовнішньої політики Володимир вважав боротьбу з печенігами. Він збудував багато міст-фортець і захистив Київ, створив міцну оборонну лінію, укріпив кордони Русі. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста-фортеці, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим фортифікаційним спорудам натиск печенігів було послаблено, і Володимир зміг розпочати більш ефективну боротьбу з ними. Як повідомляє літописець, війна з печенігами принесла київському князю військову славу, що з часом міцно закарбувалася у народних переказах.

Ета картина з боя спарти

Время испанского средневековья было жестокой эпохой почти непрерывных войн реконкисты, кровавых междоусобиц, крестьянских восстаний. Начатое еще в VIII веке вестготско-романским населением Испании обратное отвоевание захваченных мусульманами земель получило название «реконкиста». Почти восьмисотлетняя борьба с маврами была не только цепью военных походов, но и широким колонизационным движением, связанным с закреплением и экономическим освоением отвоеванных территорий. Этот сложный, противоречивый, еще не в полной мере всесторонне изученный процесс определил особенности развития феодализма на Пиренейском полуострове, оказал влияние на уклад жизни народа, содействовал росту национального самосознания. Жестокие сражения, атмосфера военной напряженности, в которой развивалось испанское общество, не препятствовали интенсивному общению с завоевателями в области экономики и культуры.

Возникли особые группы населения: мосарабы (от искаженного арабского мустариб — арабизировавшийся), то есть христиане, жившие на территории, занятой маврами и сохранившие свою религию, законы и обычаи; с другой стороны, мудехары (от искаженного арабского мудаджжан — получившие разрешение остаться), то есть мусульмане, покорившиеся христианам, но также следовавшие своей религии и обычаям. Значительную группу населения в христианских и мусульманских городах составляли евреи. Народности Пиренейского полуострова оказались вовлеченными в орбиту высокой арабской культуры, многие особенности которой были затем восприняты испанским обществом. Это воздействие оказывалось непосредственнее в областях, не связанных в открытой форме с религиозными воззрениями: в архитектуре, музыке, танцах, орнаменте, костюмах, в некоторых бытовых навыках, в технике, медицине, астрономии. «Арабская культура и литература в средние века сыграли для испанского народа роль, отчасти аналогичную той, какую в эпоху Возрождения сыграла для всей Европы античность» А. А. Смирнов.

Еще в X веке арабская Испания превратилась в культурный центр не только мусульманского мира, но и Европы. Огромные успехи были достигнуты в области философии, медицины, поэзии, музыки, архитектуры, прикладного искусства. И в последующие века мавританская Испания оставалась главным очагом распространения в Европе великих произведений античной и арабской философской мысли, одним из тех мостов, которые соединяли духовную жизнь Востока и Запада.

Многовековая реконкиста закрепила раздробленность страны с четкой локализацией исторических областей. В XIII веке, называемом испанской историографией эпохой великих завоеваний, решающая роль принадлежала Кастилии — стране замков, занимающей пустынное плоскогорье Центральной Месеты; культура Кастилии тяготела к средневековой Франции, монахи и рыцари которой принимали участие в походах реконкисты, Королевство Арагон включало с XII века Каталонию, Валенсию и Балеарские острова. Даже внутри этого объединения все части были разными: суровый горный Арагон с его стойкими феодальными институтами и архаизмом традиций и процветающие приморские области Каталония и Валенсия, передовые торговые средиземноморские центры, обращенные к Лангедоку и Италии. В южной части полуострова, в Андалусии, открытой как бы своим фасадом к Африке, господствовала мавританская художественная цивилизация. Последним ее оплотом оставался Гранадский эмират.

Реконкиста привела к глубоким изменениям в социально-экономической, политической и духовной жизни народов Пиренейского полуострова. Захват воинственным дворянством и католической церковью большей части отвоеванной земли резко усилил могущество духовных и светских феодалов. Чрезвычайно возросло влияние церкви.

Но несмотря на ту огромную роль, которую играла церковь в процессе реконкисты, идейное влияние католицизма на жизнь испанского общества в ту пору было