Какая из войн XVIII в. началась позднее других?

Война за испанское наследство

Война за австрийское наследство

Северная война

Семилетняя война

Томас Джефферсон - американский государственный, политический деятель, идеолог демократического направления, один из авторов проекта Декларации независимости США и основателей государства США, третий президент США, дипломат, философ эпохи Просвещения. Появился на свет 13 апреля 1743 г. в штате Вирджиния, в поместье Шедуэлл. По материнской линии семья относилась к крупным плантаторам-рабовладельцам.

Домашнее образование Томас получил основательное и разностороннее. После окончания колледжа «Уильяма и Мэри» в Вильямсбурге (1760-1762), где он изучал в числе других наук право, получил допуск к практической юридической работе. Первым местом работы Джефферсона стала контора Уайта в Вильямсбурге, куда его взяли адвокатом.

Уже в молодом возрасте он занялся политической карьерой. Так, он с 1769 по 1774 г. его избирали в палату представителей Виргинии. В 1774 г. адвокат оказался в первых рядах патриотов благодаря сочиненному им памфлету «Общий обзор прав Британской Америки». В 1775 г. Джефферсон был делегатом от своего штата на Втором Континентальном конгрессе, где его уполномочили возглавить комитет, разрабатывавший Декларацию независимости. Именно он стал основным автором этого беспрецедентного документа, который был принят 4 июля 1776 г. и явился первой Декларацией прав человека. Непосредственное участие в его разработке принесло Джефферсону грандиозную славу.

Табориты, революционного движения. К "общине таборской" представители революционного антифеодального крыла Гуситского ( отсюда и название тобариты )принадлежали разнородные социальные элементы - широкие слои крестьянства, городская беднота, низшее духовенство, ремесленники, часть мелкого дворянства.

У німфи Ліріопи був гарненький синок – Нарцис. Мати не могла натішитися на свою дитину й одного разу вирушила до сліпого пророка Тиресія, щоб той провістив долю новонародженому Нарцису. Тиресій промовив дуже дивні слова: «Нарцис житиме доти, доки не побачить самого себе». Ліріопа ніяк не могла витлумачити пророцтва, тож згодом зовсім про нього забула. Нарцис зростав маминим мазунчиком, якого всі балували й пестили. Він був егоїстичним і самозакоханим, понад усе любив лови й часто сам-один ходив на полювання. Одного разу він забрів у густий праліс, зовсім дикий і безлюдний. Нарцис заблукав і почав гукати на допомогу. Гукне він: «Гей, тут хто є?» – а до нього хтось відгукується: «Є… є…» Тоді він крикне: «Гей, я тут!» А йому у відповідь лунає: «Тут… тут…» Нічого не може збагнути Нарцис. Аж тут вибігає до нього з лісу гарненька німфа Ехо. Бідолашна німфа була колись вельми балакучою і своїми нескінченними патякуваннями дратувала богів. Та ще більше сердилися боги за те, що німфа ніколи не могла вчасно припнути язика й переповідала першому-ліпшому стрічному всі розмови, які почула від богів. От одного разу цариця богів Гера покарала Ехо німотою: тепер вона не могла першою нічого вимовити, а тільки могла повторювати за іншими останній вимовлений склад. Нарцис поглянув на німфу й запитав: «Ти хто?» Затремтіла Ехо – таким вродливим і хорошим видався їй юнак. Серце її просто закипіло від кохання. Ледве ворушачи вустами од хвилювання, вона відповіла: «Хто… Хто…» Нарцис знову питає: «Вийти мені з лісу як?» Ехо ж відповідає: «Як… як…» Обурився Нарцис, відштовхнув німфу й попрямував далі. А ображена німфа з серцем подумала: «Покохаєш і ти, Нарцисе, але твій обранець не відповість тобі взаємністю!» І знехтувана німфа побрела геть. Від нерозділеного кохання вона сохла й в’янула, поки від неї не залишився один тільки голос, який уміє лишень повторювати чужі слова. А Нарцис уже простував собі далі й нарешті вийшов до лісового озерця. Озерце було незайманим, у його прозорій гладіні чітко віддзеркалювалися і небо, і дерева, і птахи, які ширяли у високості. Нарцис присів на березі, щоб спочити, і зачерпнув долонею води напитися. І тої миті, коли він схилився над водою, то побачив у дзеркалі озера своє відображення. Мов стріла прошила Нарцисове серце – ніколи до цього він не бачив власного відображення, отож і не здогадався, що у воді – він сам. Йому здалося, що хтось неймовірно вродливий мешкає в озері, і що довше Нарцис дивився на обличчя у воді, то міцніше закохувався. Нарцис закинув лук і сагайдак зі стрілами, він не хотів ні їсти, ні пити – тільки б глядіти на прекрасне обличчя у воді. Він простягав до обличчя руки, але долоні могли тільки зачерпнути воду. Дні й ночі сидить Нарцис на березі, благаючи чарівну істоту вийти з води, але вона не чує й не бачить його. Зів’яв Нарцис від кохання, знесилів і нарешті ліг на березі озера й тихо промовив: «Прощавай!» А голос сердешної Ехо повторив за ним: «Ай… ай…» Подруги Ехо – лісові німфи вийшли до озера, щоб поховати Нарцисове тіло, але нікого не знайшли на березі. Росла там тільки біла квітка, яка, схиливши голівку, задивилася на власне віддзеркалення у воді. Отож і нарекли цю квітку нарцисом. Міф про Нарциса опрацював Овідій у «Метаморфозах». На сюжет міфу створили опери Франческо Каваллі, Алессандро Скарлатті,Крістоф Віллібальд Ґлюк; Педро Кальдерон де ла Барка написав драму. У переносному значенні Нарцис — самозакохана людина.