Что написал Юрий долгорукий

Тюркоязычные племена если и были когда-то одним народом, то очень давно. Родственные племена соединялись, образовывали союзы, часто воевали с соседними государствами, либо захватывали их, либо, потерпев поражение, становились частью их войск и шли покорять новые земли. В многовековой истории тюркских племен были случаи возникновения могущественных империй: держава Аттилы, Великие тюркские каганаты (первый и второй), Хазарский каганат, Золотая Орда, Османская империя, империя Тамерлана. И всего их было шестнадцать. Как правило, это происходило вследствие объединения ряда племен и народов с последующим их распадом на мелкие ханства. Поэтому этнические имена тюркских народов то исчезали бесследно, то сменялись другими, то вновь возрождались, обретая былую славу.

Основной целью внешней политики ссср в первой половине 20-х гг. было укрепление своего политического отношения на международной арене и ещё расширение экономических связей.  Можно выделить следующие задачи внешней политики СССР в 1920-е гг. : 1) установить дипломатические и торговые связи с другими странами; 2) не допустить объединения империалистических сил в антисоветскую коалицию и избежать их новой интервенции в Россию; 3) поддержать мировое коммунистическое и национально-освободительное движение

1Как это подозревают некие либерально настроенные личности. Иначе не превозносила бы Церковь так Пречистую Богородицу!  Не чтила бы сонм святых жен и дев.

Более того, в понятии Нравственного богословия нет существенной разницы между мужчиной и женщиной, мирянином и священником. Богословие видит в нас людей! Людей, которые идут ко спасению, или людей, которые обрекают себя на гибель. Только такое деление.

Толкуя 15-е Правило Халкидонского собора, Вальсамон пишет: «То, о чем говорится в настоящем правиле, совершенно вышло из употребления; ибо ныне не рукополагают диаконис, хотя некоторые подвижницы не в собственном смысле и называются диаконисами; потому что есть правило, определяющее, чтобы женщины не входили во святый алтарь. Итак, та, которая не может входить во святый алтарь, каким образом будет исполнять обязанности диаконов?» Вот мы и споткнулись! Оказывается, есть правило, определяющее, чтобы женщины в алтарь не входили... Вот, кажется, и начинается дискриминация...
2Памятники древнерусского зодчества еще до монгольской поры — это главным образом храмы. И процесс строительства храмового сооружения, как и всех монументальных сооружений этого периода, начинался обычно с процедуры закладки и затем разбивки плана здания на строительной площадке. Как всегда — это была торжественная церемония, на которой присутствовали высшие церковные иерархи и князья. В летописных описаниях говорится, что, прежде всего, подготавливалась ровная площадка для строительства. Затем намечалось место алтаря, и проводилась продольная ось храма, ориентированная на первый луч восходящего солнца, то есть алтарь должен был быть ориентирован на восток, а восток понимали как восход солнца. Ось здания сориентирована по линии восток-запад. По этой причине главный вход в храм (притвор, или, как его еще называют — нартекс), находится напротив алтаря и обращен на запад. Таковы установления христианского храмостроительного канона.

Автор: Виктор Покидько 
Источник: http://www.russiancity.ru/books/b36.htm
© Shkolazhizni.ru

У німфи Ліріопи був гарненький синок – Нарцис. Мати не могла натішитися на свою дитину й одного разу вирушила до сліпого пророка Тиресія, щоб той провістив долю новонародженому Нарцису. Тиресій промовив дуже дивні слова: «Нарцис житиме доти, доки не побачить самого себе». Ліріопа ніяк не могла витлумачити пророцтва, тож згодом зовсім про нього забула. Нарцис зростав маминим мазунчиком, якого всі балували й пестили. Він був егоїстичним і самозакоханим, понад усе любив лови й часто сам-один ходив на полювання. Одного разу він забрів у густий праліс, зовсім дикий і безлюдний. Нарцис заблукав і почав гукати на допомогу. Гукне він: «Гей, тут хто є?» – а до нього хтось відгукується: «Є… є…» Тоді він крикне: «Гей, я тут!» А йому у відповідь лунає: «Тут… тут…» Нічого не може збагнути Нарцис. Аж тут вибігає до нього з лісу гарненька німфа Ехо. Бідолашна німфа була колись вельми балакучою і своїми нескінченними патякуваннями дратувала богів. Та ще більше сердилися боги за те, що німфа ніколи не могла вчасно припнути язика й переповідала першому-ліпшому стрічному всі розмови, які почула від богів. От одного разу цариця богів Гера покарала Ехо німотою: тепер вона не могла першою нічого вимовити, а тільки могла повторювати за іншими останній вимовлений склад. Нарцис поглянув на німфу й запитав: «Ти хто?» Затремтіла Ехо – таким вродливим і хорошим видався їй юнак. Серце її просто закипіло від кохання. Ледве ворушачи вустами од хвилювання, вона відповіла: «Хто… Хто…» Нарцис знову питає: «Вийти мені з лісу як?» Ехо ж відповідає: «Як… як…» Обурився Нарцис, відштовхнув німфу й попрямував далі. А ображена німфа з серцем подумала: «Покохаєш і ти, Нарцисе, але твій обранець не відповість тобі взаємністю!» І знехтувана німфа побрела геть. Від нерозділеного кохання вона сохла й в’янула, поки від неї не залишився один тільки голос, який уміє лишень повторювати чужі слова. А Нарцис уже простував собі далі й нарешті вийшов до лісового озерця. Озерце було незайманим, у його прозорій гладіні чітко віддзеркалювалися і небо, і дерева, і птахи, які ширяли у високості. Нарцис присів на березі, щоб спочити, і зачерпнув долонею води напитися. І тої миті, коли він схилився над водою, то побачив у дзеркалі озера своє відображення. Мов стріла прошила Нарцисове серце – ніколи до цього він не бачив власного відображення, отож і не здогадався, що у воді – він сам. Йому здалося, що хтось неймовірно вродливий мешкає в озері, і що довше Нарцис дивився на обличчя у воді, то міцніше закохувався. Нарцис закинув лук і сагайдак зі стрілами, він не хотів ні їсти, ні пити – тільки б глядіти на прекрасне обличчя у воді. Він простягав до обличчя руки, але долоні могли тільки зачерпнути воду. Дні й ночі сидить Нарцис на березі, благаючи чарівну істоту вийти з води, але вона не чує й не бачить його. Зів’яв Нарцис від кохання, знесилів і нарешті ліг на березі озера й тихо промовив: «Прощавай!» А голос сердешної Ехо повторив за ним: «Ай… ай…» Подруги Ехо – лісові німфи вийшли до озера, щоб поховати Нарцисове тіло, але нікого не знайшли на березі. Росла там тільки біла квітка, яка, схиливши голівку, задивилася на власне віддзеркалення у воді. Отож і нарекли цю квітку нарцисом. Міф про Нарциса опрацював Овідій у «Метаморфозах». На сюжет міфу створили опери Франческо Каваллі, Алессандро Скарлатті,Крістоф Віллібальд Ґлюк; Педро Кальдерон де ла Барка написав драму. У переносному значенні Нарцис — самозакохана людина.