Чем отличается перервою от оригинала 5-6 предложений

Найоб'єктивніше дані про характер людини дає її свідома поведінка, її вчинки в певній ситуації. характер людини багатогранний і виявляється в діяльності: одна людина робить усе швидко, інша - повільно; одна сприймає та засвоює все поверхово, інша ґрунтовно. ці особливості, які виокремлюються в поведінці людини, називають рисами характеру. будь-яка риса є деяким стійким стереотипом поведінки в конкретних, типових ситуаціях. адже навіть ввічлива людина може виявляти грубість у нетипових для неї ситуаціях. істотною характеристикою рис характеру є вірогідність того, що даний вид поведінки в даній ситуації відбудеться. про яку-не-будь рису можна говорити як про стійку характеристику людини, якщо вірогідність її вияву в певній ситуації досить велика. однак вірогідність означає, що дана риса виявиться не завжди, у протилежному випадку можна було б говорити про механічну поведінку. таке розуміння риси характеру наближає її до звички: за певних умов діяти певним чином. наприклад, альтруїзм може виявлятися у звичці надавати всім, хто її потребує. але разом з тим звичка не завжди може стати рисою характеру, вона є лише схильністю до дії відповідним чином. риси характеру включають певний спосіб мислення, розуміння. у здійснення характерного вчинку включені вольові механізми, почуття. звичка не має цих компонентів. риса характеру, зумовлюючи поведінку, у ній і формується. так, щоб стати альтруїстом, треба постійно людям, хоча перший альтруїстичний вчинок міг бути викликаний випадковими чинниками. формування рис характеру не може бути відірване від формування мотивів поведінки. мотиви поведінки, реалізуючись у дії, закріплюючись у ній, фіксуються в характері. кожен дійовий мотив, який набуває стійкості, - це потенційно майбутня риса характеру в її ґенезі (с.л. рубінштейн). у мотивах риси характеру виступають уперше ще у вигляді тенденцій, дія приводить їх потім у стійкі властивості. шлях до формування риси характеру лежить через формування належних мотивів поведінки і організацію спрямованих на їх закріплення вчинків. найзагальніші властивості характеру розміщуються по осях: сила - слабкість; твердість - м'якість; цільність - суперечливість; широта - вузькість. якщо піц силою характеру розуміють ту енергію, з якою людина переслідує поставлені цілі, її здатність пристрасно захопитися і розвивати велике напруження сил при зіткненні з труднощами, уміння долати їх, то слабкість характеру пов'язують з проявом нерішучості, нестійкості поглядів тощо. твердість характеру означає жорстку послідовність, наполегливість у досягненні мети, відстоюванні поглядів тощо, водночас як м 'якість характеру виявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягненні мети за рахунок поступок, знаходженні розумних компромісів. цільність або суперечливість характеру визначається мірою поєднання провідних та другорядних рис характеру. якщо провідні та другорядні риси характеру гармонують, якщо відсутні суперечності у прагненні та інтересах, то такий характер називають цільним, якщо ж вони різко контрастують, то суперечливим. про широту та повноту характеру говорять на засадах властивостей, які свідчать про різноманітність прагнень та захоплень людини, її діяльності. як правило, такі люди характеризуються експансивністю та душевною щедрістю. на противагу їм люди з "вузьким" характером схильні до самообмежень, звуження сфери своїх інтересів, домагань та діяльності.  багатогранність характеру не виключає того факту, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини виявляються різні, іноді протилежні властивості. людина може бути одночасно і дуже ніжною, і вимогливою, м'якою, поступливою і твердою одночасно. і саме в цьому може виявлятися єдність характеру людини. 

    Трагический 1825 год, последующие тяжелые годы не смогли подавить в Пушкине страстной жажды свободы, надежды на ее достижение. В 1827 году он пишет послание «В Сибирь» и передает его с женой декабриста Н. Муравьева, которая отправилась к мужу, чтобы разделить его судьбу. 
    Среди декабристов было много друзей А.С. Пушкина. Весть о разгроме и арестах он воспринял как личную трагедию. 
    Послание написано в высоком стиле, в нем много абстрактных образов: Несчастье, Надежда, Свобода, Любовь, Дружество. 
    Автор рисует мрачное пространство, в котором оказались герои: «мрачное подземелье», «каторжные норы», «оковы тяжкие», «темницы». Эти образы создают трагическую атмосферу несчастья, постигшего друзей поэта. 
    Однако лирический герой уверен, что у несчастья всегда есть верная сестра – надежда. И он надеется, он верит в человека, в борца, который способен в самых тяжелых условиях сохранить в себе «гордое терпенье», верность своим идеалам, «дум высокое стремленье». Герой уверен, что «любовь и дружество», «свободный глас» единомышленника способны поддержать ссыльных, помочь им переносить все тяжести каторги. Он также уверен, что рано или поздно справедливость восторжествует, и это заставляет его радоваться: 
    оковы тяжкие падут, темницы рухнут – 
    и Свобода вас встретит радостно у входа, 
    и братья меч вам отдадут. 
    Финал стихотворения звучит оптимистично, он полон надежды и веры.
    Известно, что декабристы получили послание поэта, и оно действительно очень поддержало их, было одним из немногих радостных событий их каторжной жизни.

Обломов целыми днями лежал на диване (в халате(это символ обломовщины)) и ничего не делал [до появления Андрея]. А работу он потерял из-за своего страха перед последствиями.

Иван Тургенев родился 28 октября 1818 года в Орле. Отец — Сергей Николаевич, отставной полковник-кирасир. Мать, Варвара Петровна Лутовинова, происходила из достаточно обеспеченной дворянской семьи. До 9 лет Иван Тургенев прожил в наследственном имении Спасское-Лутовиново в 10 км от Мценска Орловской губернии. В 1827 году Тургеневы, чтобы дать детям образование, поселились в Москве; на Самотёке ими был куплен дом.

Иван сначала учился в пансионе Вейденгаммера, затем его отдали пансионером к директору Лазаревского института Краузе. В 1833 году 15-летний Тургенев поступил на словесный факультет Московского университета. Год спустя, после того, как старший брат Ивана поступил в гвардейскую артиллерию, семья переехала в Санкт-Петербург, и Иван Тургенев тогда же перешёл в Петербургский университет.

В 1836 году Тургенев кончил курс со степенью действительного студента. Мечтая о научной деятельности, он в следующем году снова держал выпускной экзамен, получил степень кандидата, а в 1838 году отправился в Германию. Поселившись в Берлине, Иван взялся за учёбу. Слушая в университете лекции по истории римской и греческой литературы, он дома занимался грамматикой древнегреческого и латинского языков.

В 1841 году Тургенев вернулся на родину. В начале 1842 года он подал в Московский университет просьбу о допущении его к экзамену на степень магистра философии. В это же время он начал свою литературную деятельность. В 1846 году вышли повести «Бреттер» и «Три портрета» . Позднее он пишет такие произведения, как «Нахлебник» (1848), «Холостяк» (1849), «Провинциалка» , «Месяц в деревне» , «Завтрак у предводителя» (1856), «Муму» (1854), «Затишье» (1854), «Яков Пасынков» (1855) и т. д.

В 1852 году выходит сборник коротких рассказов Тургенева под общим названием «Записки охотника» . В дальнейшем Тургенев пишет четыре крупнейших произведения: «Рудин» (1856), «Дворянское гнездо» (1859), «Накануне» (1860) и «Отцы и Дети» (1862).

С начала 1860-х годов он поселяется в Баден-Бадене. В результате жизни за границей получился самый крупный по объёму из романов Тургенева — «Новь» (1877).

Писатель скончался в Буживале под Парижем, 22 августа (3 сентября по новому стилю) 1883 года. Тело Тургенева было, согласно его желанию, привезено в Петербург и похоронено на Волковском кладбище при большом стечении народа.