Как звали главных героев произведения "эликсир эса" (юрий сотник) ?

Семенович ( эс), родя маршал, зоя, веня

Приветствую тебя, пустынный уголок,
Приют спокойствия, трудов и вдохновенья,
Где льется дней моих невидимый поток
На лоне счастья и забвенья.
Я твой: я променял порочный двор цирцей,
Роскошные пиры, забавы, заблужденья
На мирный шум дубров, на тишину полей,
На праздность вольную, подругу размышленья.

Я твой: люблю сей темный сад
С его прохладой и цветами,
Сей луг, уставленный душистыми скирдами,
Где светлые ручьи в кустарниках шумят.
Везде передо мной подвижные картины:
Здесь вижу двух озер лазурные равнины,
Где парус рыбаря белеет иногда,
За ними ряд холмов и нивы полосаты,
Вдали рассыпанные хаты,
На влажных берегах бродящие стада,
Овины дымные и мельницы крилаты;
Везде следы довольства и труда…

Я здесь, от суетных оков освобожденный,
Учуся в истине блаженство находить,
Свободною душой закон боготворить,
Роптанью не внимать толпы непросвещенной,
Участьем отвечать застенчивой мольбе
И не завидывать судьбе
Злодея иль глупца — в величии неправом.

Оракулы веков, здесь вопрошаю вас!
В уединенье величавом
Слышнее ваш отрадный глас.
Он гонит лени сон угрюмый,
К трудам рождает жар во мне,
И ваши творческие думы
В душевной зреют глубине.

Но мысль ужасная здесь душу омрачает:
Среди цветущих нив и гор
Друг человечества печально замечает
Везде невежества убийственный позор.
Не видя слез, не внемля стона,
На пагубу людей избранное судьбой,
Здесь барство дикое, без чувства, без закона,
Присвоило себе насильственной лозой
И труд, и собственность, и время земледельца.
Склонясь на чуждый плуг, покорствуя бичам,
Здесь рабство тощее влачится по браздам
Неумолимого владельца.
Здесь тягостный ярем до гроба все влекут,
Надежд и склонностей в душе питать не смея,
Здесь девы юные цветут
Для прихоти бесчувственной злодея.
Опора милая стареющих отцов,
Младые сыновья, товарищи трудов,
Из хижины родной идут собой умножить
Дворовые толпы измученных рабов.
О, если б голос мой умел сердца тревожить!
Почто в груди моей горит бесплодный жар
И не дан мне судьбой витийства грозный дар?
Увижу ль, о друзья! народ неугнетенный
И рабство, падшее по манию царя,
И над отечеством свободы просвещенной
Взойдет ли наконец прекрасная заря?

Краса врятує світ», - кажуть дорослі. Якщо це так, то чому ж тоді в казці Г. К. Андерсена вона ледь не знищила маленького хлопчика? Можливо, тому, що краса буває різною.
Снігова Королева вражала оточуючих своєю досконалістю. Навіть маленький хлопчик не зміг встояти перед її чарами. Хто знає, краса на нього так подіяло, чи осколок з чарівного дзеркала, яка потрапила в його очей, але Кай забув всіх: друзів, Герду, бабусю. Єдине, чого йому хотілося, - бути завжди поруч з прекрасною жінкою, тому що «розумному, чарівного особи він не міг собі уявити».
Кай жив в крижаному палаці Снігової Королеви, але він не відчував холоду, оскільки від її поцілунків серце хлопчика перетворився на маленьку крижинку. Воно не здатне було відчувати ні болю, ні жалю, ні співчуття. Мені здається, що Кай любив королеву, а тільки захоплювався нею, підпорядковувався її красі.


Виявляється, що краса може бути убивчою. Снігова Королева могла б убити Кая, якщо поцілувала його в третій раз. Але красуня не хотіла його смерті. Вона навіть пообіцяла подарувати Каю весь світ і нові ковзани. Щоб отримати подарунки і стати володарем самому собі, хлопчик повинен був з крижинок скласти слово «Вічність». Він був наполегливий, але так і не міг його скласти. Мені здається, що це все чари Снігової Королеви. Вона не хотіла відпускати хлопчика від себе, їй потрібно було, щоб нею хтось захоплювався.
Не зрозуміло, що сталося зі світом, якби їм заволодів бездушний хлопчик. На щастя, Герда вчасно знайшла. «Він сидів тихий, непорушний і холодний». Дівчинка чи від радості, що знайшла друга, то через розчарування, що він зовсім не такий, яким був, заплакала. Її гарячі сльози розтопили крижане серце Кая. Хлопчик заплакав і плакав довго і сильно. Скалка з чарівного дзеркала витекла разом зі сльозами. Він упізнав Герду, згадав друзів, бабусю, красиві троянди. Озирнувшись довкола, Кай побачив, «як холодно й порожньо» в палаці. Все, що подобалося його крижаному серцю, виявилося мертвим і непривабливим.
Так, мертва краса Снігової Королеви не встояла перед душевною красою маленької дівчинки. Вірність у дружбі, готовність до самопожертви, щира радість Герди розтопили лід у серці Кая. Не вірте людям красивим, а вірте щирим.

Герде удалось спасти Кая потому что она его любила всем сердцем. И конечно не теряла надежды его спасти