По ходу пьесы "на дне" М. Горького не погибает? и почему?

  максим: «але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».  • « був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. , пасіка й ліки — се була його робота».  • «громада — то був його світ, то була ціль його життя».  • «в своїй чотирилітній мандрівці захар беркут пізнав світ, був і в галичині, і в києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».  • « те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній тухольщині».  • « його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не іддавна захар беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».  • «він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між в сусідстві».  • «нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас . але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум».  • «раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається».  • «недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі захар беркут, занятий при ранених. він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при і мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці».  • «коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “я не маю сина, мій син погиб в бою. але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”».  • «іняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».  • «коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід».  • «зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».  • максим: «мій батько не на вітер говорить. він звик добре передумати, за ким що говорить».  • «нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом! »  • «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».  • захар беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. 

Пейзаж в поэме не только составляет романтический фон, который окружает героя, но и помогает раскрыть его характер, то есть становится одним из способов создания романтического образа. Так как природа в поэме дается в восприятии Мцыри, то о его характере можно судить по тому, что именно привлекает в ней героя, как он о ней говорит. Многообразие и богатство пейзажа, описанного Мцыри, подчеркивают монотонность монастырской обстановки. Юношу привлекает могущество, размах кавказской природы, его не пугают опасности, таящиеся в ней. Он наслаждается великолепием беспредельного голубого свода ранним утром, а затем терпит иссушающий зной в горах. 
Описывая природу, Мцыри прежде всего обращает внимание на ее величие и грандиозность. В его речи часто используются красочные эпитеты: "сердитый вал", "горящая бездна", "сонные цветы". Эмоциональность образов природы усиливают и необычные сравнения, встречающиеся в рассказе Мцыри. Например, деревья напоминают ему "братьев в пляске круговой". Этот образ явно навеян воспоминаниями о детстве в родном ауле.

Не своей тарелке
А ВАСЬКА СЛУШАЕТ ДА ЕСТ

Главный герой поэмы М. Ю. Лермонтова «Мцыри» послушник, готовившийся стать монахом. Мцыри – романтический герой, который большую часть своей жизни провёл вдали от родины в монастыре. Всю свою жизнь ему хотелось вернуться домой, и однажды он решился на это. 
    «Как вдруг однажды он исчез 
    Осенней ночью. Темный лес 
    Тянулся по горам кругом. 
    Три дня все поиски по нём 
    Напрасны были, но потом 
    Его в степи без чувств нашли 
    И вновь в обитель принесли.» 
    Умирая, герой захотел исповедаться, но вместо этого он рассказал, как провёл эти три дня. Мцыри рассказал - чего он хотел больше всего в жизни. 
    « Хотя на миг когда–нибудь 
    Мою пылающую грудь 
    Прижать с тоской к груди другой, 
    Хоть незнакомой, но родной.» 
    Мцыри хотел вернуться на родину – Кавказ. И ради этого он ушёл из монастыря. В первый день Мцыри ощутил на себе всю красоту природы – того, чего он никогда не видел. Он видел всё в первый раз и наслаждался этим. Во второй день героя захватила красота женщины – молодой грузинки. Ведь в монастыре он не мог видеть женской красоты. Мцыри хотелось остаться с ней – это было одно из его желаний, но он понимал, что если он останется с грузинкой, то путь домой будет закрыт для него навсегда. Любовь к родине была сильнее, и наш герой продолжает свой путь. Вскоре Мцыри заблудился в лесной чаще, потеряв из виду Кавказ. Дорогу обратно он не мог найти, потому что его никто не учил ориентироваться в лесу. 
    «И вот дорогою прямой 
    Пустился, робкий и немой. 
    Но скоро в глубине лесной 
    Из виду горы потерял 
    И тут с пути сбиваться стал.» 
    На пути Мцыри становиться ещё одно препятствие – барс, и в этой схватке он показывает природную силу, храбрость, мужество и отвагу. Он вырвал победу, но это досталось ему большой ценой – ценой смертельной раны. 
    « Ты видишь на груди моей 
    Следы глубокие когтей; 
    Ещё они не заросли 
    И не закрылись, но земли 
    Сырой покров их освежит 
    И смерть навеки заживит.» 
    Собрав остатки сил, Мцыри пошёл дальше. И вскоре он увидел тот монастырь, в который его привезли в детстве, и в котором он провёл долгие годы в заточении. До самой смерти Мцыри не покидала мысль о родине и свободе. 
    «Прощай отец… дай руку мне 
    Ты чувствуешь, моя в огне… 
    Знай, этот пламень с юных дней, 
    Таился, жил в груди моей; 
    Но ныне пищи нет ему…» 
     Чувствуя конец, он хотел одного, чтобы его похоронили в саду, где виден Кавказ. 
    Очень жаль, что он так и не дошёл до своей родины. Можно подумать, что весь трудный опасный путь Мцыри был зря. Но это не так, благодаря этим трём дням он открыл для себя новые чувства и ощущения. Его сердце с первого дня заточения рвалось на свободу, на подвиги, на родину. И Мцыри совершил подвиг, почувствовал вкус свободы. Умирает тело, но не сломлен дух.