Порівняльна характеристика пана журдена і пані журден

у першу чергу потрібно проаналізувати стосунки пана журдена та його дружини. пані журден — дуже поміркована, дуже практична жінка, тому вона добре розуміє, що головним у цьому житті є гроші. дивне і навіть образливе для неї «перетворення» чоловіка вона пов’язує з тим, що він відійшов від свого звичного життя, намагаючись стати шляхтичем. саме ж бажання, з погляду пані журден, і стало для її чоловіка причиною життєвого краху: «та ти зовсім з глузду з’їхав, чоловіче! і всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з цими аристократами злигався». звичайно, пані журден має рацію, вона цілком права у тому, що поведінка її чоловіка принижує поважну людину, робить пана журдена не лише посміховиськом, а, найголовніше, майже повністю позбавляє його притаманного цій людині здорового глузду.

чоловік, у свою чергу, намагається переконливо довести «дурній» пані журден, що його стосунки з аристократами, а саме з графом дорантом, наближають звичайного міщанина до світу аристократів. скоріше за все, пан журден каже про це щиро, оскільки він вірить у те, що дорант дійсно є йому досягти бажаного. розумна людина, він перетворюється на дитину, у захваті позичає графові великі гроші, які той не збирається ніколи йому повертати. справедливі докори дружини, яка каже про графа, що «він робить тобі послуги, він ласкавий до тебе, але за те ж він і грошенята в тебе позичає», незвичайно дратують пана журдена. він на свою користь тлумачить поведінку графа, бачить лише те, що хоче бачити.

тверезий погляд пані журден на речі, її відвертість певною мірою контрастують із поведінкою чоловіка, який іноді повністю відривається від реальності. ми можемо припустити, що саме така дружина завжди була потрібна панові журденові: їхній здоровий глузд допоміг подружжю нажити багатства, вони чудово доповнюють одне одного. пані журден постійно знущається з чоловіка, вона не приховує свого негативного ставлення до його «витівок». гострий язик дружини, її вміння помітити правду, назвати цю правду правдою сприймаються паном журденом як суцільна неповага до нього та його шляхетних знайомих, і така поведінка дружини також дратує її свавільного чоловіка. але не можна не визнати, що саме дружина не дає чоловікові остаточно з’їхати з глузду, саме вона оберігає його від остаточного «божевілля» через бажання стати «справжнім» аристократом!

взагалі ж образ пані журден приваблює тим, що ця жінка постає в комедії своєрідним уособленням здорового глузду, народної мудрості, навіть, можна сказати, демократизму — тут треба згадати її стосунки з ніколь, коли господарка й прислужниця об’єднуються проти безглуздої поведінки пана журдена. можна припустити також, що у стосунках з дружиною, у чварах з нею ми бачимо справжнього пана журдена, і саме такий пан журден викликає до себе симпатію, тому що це — хоча і дещо брутальна, але водночас розумна, жива людина, тому що її поведінка, її вчинки є природними для неї. поведінка пана журдена під час його сварок з дружиною засвідчує близькість його до народу, демонструє природний гумор і кмітливість героя, тверезість поглядів на життя. саме ці якості він втрачає, коли — як йому здається — потрапляє до світу аристократів.з образу пані журден драматург дає нам можливість побачити справжнього пана журдена, дружину якого можна — умовно — вважати віддзеркаленням свого чоловіка

дочка пана журдена — образ, можна так сказати, епізодичний, її стосунки з батьком не «промальовані» належним чином. втім, не викликає сумніву, що люсіль дотримується (не завжди послідовно) лише зовнішньої поваги до батька, тоді як її поведінка визначається матір’ю та ніколь. «нещасна закохана», яку батькотиран змушує взяти шлюб із «турецьким вельможею», в комедії постає дотепною дівчиною, вихованою відповідно до можливостей свого кола, яка не поважає батька і не дослухається його волі.таким чином, сюжетна лінія, яку ми розглядали, забезпечує можливість побачити пана журдена як «господаря будинку», від якого в цьому будинку майже нічого не залежить, тому що його досить легко обдурюють кмітливі жінки. крім того, ми маємо можливість переконатися, що пан журден здатний на «вибухові» вчинки, тому що він вважає себе найрозумнішою людиною в родині; що його ставлення до жінок підкреслює його невихованість, яка межує з брутальністю, але саме такий пан журден є, так би мовити, «справжнім». разом з тим не можна сказати, що ця людина викликає відразу, драматург зображає стосунки пана журдена з жінками скоріше гумористично, аніж сатирично. головний герой у цих стосунках є «постраждалим», тому він викликає певне співчуття, хоча добре розумієш: пан журден сам винний у тому, що з нього майже знущаються, оскільки його «витівки», дійсно, наводять на думку, що він збожеволів.

Роман Александра Сергеевича Пушкина "Евгений Онегин" является величайшим произведением первой половины девятнадцатого века. Пушкин исследует вопрос жизни на примере Евгения Онегина. Роман "Евгений Онегин" создавался Пушкиным в течение восьми лет (с 1823 по 1831 год). Если первые главы романа были написаны молодым поэтом, почти юношей, то заключительные главы писал уже человек с немалым жизненным опытом.

Главный герой — Евгений Онегин. Названием романа Пушкин подчеркивает центральное положение Онегина среди других героев произведения. Роман имеет очень сложную структуру. Стихотворная форма придает роману черты, резко отличающие его от обычного романа. Эта форма сообщает чувства поэта, его волнения. Онегин — светский молодой человек, столичный аристократ, получивший типичное для того времени воспитание под руководством француза-гувернера — воспитание в духе литературы, оторванной от национальной и народной почвы. Онегин посещает балы, театры, рестораны. Но такая жизнь его не утраивает. Ему скучно. Автор пишет:

Отворотился – и зевнул, и молвил:
"Все пора на смену; 

Балеты продолжительно я терпел, 

Но и Дидло мне надоел".

Пустота жизни мучает Онегина, им овладевает хандра, скука, и он покидает светское общество, пробуя заняться общественно-полезной деятельностью. 

Барское воспитание, отсутствие привычки к труду ("труд упорный ему был тошен") сыграли свою роль, и Онегин не доводит до конца ни одного из своих начинаний. Он живет "без цели, без трудов". В деревне Онегин ведет себя гуманно по отношению к крестьянам, но не задумывается над их судьбой, его больше мучают собственные настроения, ощущение пустоты жизни.

Поэт не скрывает недостатков своего героя и уж точно не старается оправдать их. Мы узнаем из первой главы, что сам Автор познакомился с Онегиным и ему "нравились его черты". Автор не делает своего героя "положительным", но не делает его и "отрицательным". Эта противоречивость делает Онегина реалистичным. Я считаю, что автор относится к своему герою ни положительно, ни отрицательно он просто относится к нему как к человеку.

Значительное место в творчестве А.С. Пушкина отведено теме дружбы. Лицейское товарищество - это то, что стало опорой для всей последующей жизни поэта. В самые трудные минуты своей жизни он обращался к своим друзям за поддержкой, пусть даже на расстоянии. Тема дружбы в лирике Пушкина особенно ярко звучит в произведениях, написанных в годы его обучения в лицее.
Тема дружбы в лирике А. С. Пушкина появляется еще в самых ранних стихах, написанных им во время обучения в Царскосельском лицее. Но и впоследствии поэт обращался к жанру лирического послания друзьям, которых очень ценил. Особые дружеские чувства Пушкин питал к своим однокурсникам И. Пущину, В. Кюхельбеккеру и А. Дельвигу. Однако, помимо товарищей, которых писатель встретил в лицее, он посвящал свои работы К. Батюшкову, П. Чаадаеву.

Г) Просторечные формы слов и обороты