Визначте коло проблем, порушених у повісті М. Гоголя «Шинель». Чи актуальними є ці проблеми сьогодні? Свою відповідь обґрунтуйте.

День рождения-по-моему так

Роздуми над проблемою "маленької людини" (за повістю м. гоголя "шинель") шкільний твір такий великий і різнобічний письменницький талант миколи гоголя створив для нас галерею незабутніх образів. серед реальних і фантастичних персонажів — образ скромного петербурзького чиновника акакія акакійовича башмачкіна. у цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. і прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. і робота у акакія акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. як зазначає гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. дехто з його колег кепкував, що акакій акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. колеги-канцеляристи постійно кепкують з башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. і лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "чому ви мене ображаєте? " у тому простому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд акакія акакійовича. проблема "маленької людини" завжди була, є і ще довго залишатиметься актуальною. адже людська спільнота є неоднорідною. завжди були і будуть яскраві особистості і непомітна сіра людська маса. питання лише у тому, як ставиться до "маленької людини". читаючи гоголя, десь у глибині душі погоджуюся з тим, що такі люди, як акакій акакійович — неуспішні і меркантильні, — викликають бажання посміятися чи поглузувати з них, а окремі дії можуть викликати і роздратування. досить згадати, як довго, латаючи діри, носив головний герой повісті свою стареньку шинель, аж поки кравець не відмовився її латати і не виніс свій присуд, що час пошити нову шинель. у акакія акакійовича цс викликало шквал почуттів: від простого благання полатати стару шинель (він навіть гривеника дав майстрові на похмілля аби змінити його гнів на милість) до тривалої психологічної підготовки до згоди на пошиття нової. це був психологічний злам, бо фінансово несподівано все склалося на користь башмачкіна (йому збільшили платню). нова шинель круто змінила життя акакія акакійовича. можливо, сам у новій шинелі скромний чиновник відчув себе людиною. він навіть спробував покінчити із сірою буденністю: йому ходити вулицями міста, кутаючись у хутряний комір, а не перебігати швиденько до канцелярії, рятуючись від холоду в латаному-перелатаному "капоті". він вперше погодився піти на вечірку до свого колеги. загалом життя налагоджувалося. йому смакувало шампанське і життя обіцяло приємні зміни. тут би й порадіти за "маленьку людину": не все так безнадійно! можливо, проблема "маленької людини" у ній самій, а не в її і? і лише одна психологічна деталь (у даному разі новенька шинель) може розірвати замкнене коло? як виявилося, — ні! недовго акакій акакійович тішився обновою. коли у веселому настрої після двох келихів шампанського він повертався додому, на безлюдному майдані його зупинили підозрілі люди, роздягли і відібрали шинель. для башмачкіна це стало справжньою трагедією. цю трагедію збагнули навіть канцеляристи, які раніше глузували з нього. вони спробували зібрати гроші на нову шинель, але сума виявилася занадто мізерною. тоді хтось порадив звернутися по до знатної особи. зверхність і брутальність знатної особи зрештою призвели до трагедії. непомітний, нікому не потрібний чиновник, зламаний жорстокою дійсністю (одні відібрали його шинель, інші не у її пошуках), за кілька днів помирає у гарячці. а все через байдужість і брутальність . адже злодюги, відібравши шинель, не просто роздягли убоге тіло "маленької людини", вони роздягли її душу. башмачкіна позбавили мрії, яка спочатку здавалася йому нездійсненною, а потім стала найжаданішою у світі. застосувавши наприкінці повісті фантастичні елементи: привид чиновника башмачкіна знімав шинелі з перехожих, гоголь, на мою думку, показав, що не слід знущатися з внутрішнього світу "маленької людини". людина має усвідомлювати, що більшість проблем криється в ній самій і що вона володіє достатнім потенціалом, щоб не просто підвести голову, а й випростатися і внутрішньо вирости в очах свого . принаймні я у це вірю.

Тенардье не любили Коззету.
Г Госпожа был А некрасивой И злой по отношению с Коззетой. Виктор Гюго. Показал слова слабость зла своих Тенардье И силу доброты Коззеты.
Семья Тенардье, Сцена в харчевне, кукла, таинственный незнакомец.

Где не погибло слово,
Там и дело еще не погибло.
А.И.Герцен
Человек, любящий и умеющий читать, - счастливый человек. Он окружен множеством умных, добрых и верных друзей. Друзья эти – книги. Книги встречают нас в раннем детстве и сопровождают нас всю жизнь.
В книге «Мцыри» Лермонтов рисует героя как романтического человека. Эта поэма явилась завершением традиции русской романтической поэмы.
Мцыри – человек, близкий к природе, особенно ее бурными проявлениями: «О, я как брат обняться с бурей был бы рад». Он бежал из монастыря во время грозы, когда испуганные монахи «ниц лежали на земле». В Мцыри сильно также национальное начало, свободолюбие горцев, их темперамент. В нем сочетаются черты и силы, и слабости: «юность вольная сильна» - и вместе с тем он – «слаб и гибок, как тростник». Взаперти Мцыри вырос неприспособленным к жизни и воле, в этом его трагическая беда. Пораженный видом девушки-грузинки недавний затворник, опасаясь погони, не решается войти в ее дом и утолить голод. Он «дорогою прямой пустился, робкий и немой» и скоро потерял дорогу.
Возвращенный в монастырь Мцыри говорит о счастье «трех блаженных дней». Но это его предсмертное восприятие. На самом деле блаженным после первой грозовой ночи было лишь начало дня, когда Мцыри попал в «божий сад» и увидел грузинку у потока. Потом, «трудами ночи изнурен», он засыпает, а следующей ночью блуждает в саду и рыдает на земле от отчаяния, лишь встреча и бой с барсом пробуждают в нем отвагу предков. Израненный, он уже наутро выходит обратно к монастырю и, вновь в отчаянии, впадает в беспамятство, в котором находится еще около суток, пока его не обнаруживают «в степи без чувств».
Еще в начале исповеди Мцыри говорит, что променял бы две жизни «в плену за одну, но только полную тревог». Монастырь осознается героем как тюрьма. Автор противопоставляет монастырю вольную природу.
В конце поэмы Мцыри умирает, как барс, достойно проиграв в борьбе, перед лицом «торжествующего врага» - судьбы. Но даже после победы судьбы Мцыри не смиряется с этим, в его словах есть угроза, продолжается борьба, борьба за жизнь.
Лермонтов воплотил в поэме множество разнообразных картин, образов и чувств.

1. Фамилия Башмачкин. 
Все мужчины в роду были почтенные. Несмотря на неблагозвучную фамилию, сапоги носили. Жили вопреки фамилии, а Акакий Акакиевич – под стать. Башмак – низкая, закрытая обувь для улицы, часто грубая, тяжёлая и неудобная. Это не хромовые и не лайковые сапоги, не туфли сафьяновые с изысканной отделкой, не кирзовые ботинки, не боты и даже не уютные валенки. Во времена оные ниже, неприличнее башмаков обуви было не найти. Так что фамилией Гоголь определил статус главного героя. И даже у старой его шинели чиновники отнимали благородное её имя и называли презренно капотом.