1. из какого города прибыл Слепцов? 2. Какие времена года встречаются в разговоре? 3. что отец нашел на столе сына? Все ли он знал о своем ребенке? 4.слепые сделали свой выбор-смерть. Почему объясните? 5. 5. Какой символ положил Иван на праздник? 6. о чем узнали слепые из Великого дневника? 7. какое событие будет в конце разговора? a? 8. Почему автор выбрал для главного героя рождение бабочки в такой момент? 9. какая истина раскрыта Слепову?​

Безволие,состояние бездятельности и лени по имени Обломов,героя романа Ивана Гончеров

Образ Петра Гринёва в повести А.С. Пушкина «Капитанская дочка»     Первоначально Пушкин хотел написать роман, посвященный только пугачевскому движению, но цензура вряд ли пропустила бы его. Поэтому основной сюжетной линией повести становится служба молодого дворянина на благо отечества и любовь его к дочери капитана Белогородской крепости. Параллельно дается другая, так интересовавшая автора тема пугачевщины. Второй теме, несомненно, Пушкин отводит значительно меньше страниц, однако достаточно, чтобы раскрыть суть крестьянского бунта и познакомить читателя с предводителем крестьян Емельяном Пугачевым. Чтобы его образ был более достоверным, автору нужен был герой, лично знавший Пугачева и впоследствии высказавшийся бы относительно виденного. Таким героем стал Петр Гринев, дворянин, честный, благородный молодой человек. 
     Детство Петруши Гринева ничем особенным не отличалось от детства других детей поместных дворян. Устами самого героя Пушкин с иронией говорит об обычаях старинного поместного дворянства: «Матушка была еще мною брюхата, как уже я был записан в Семеновский полк сержантом... Если бы паче всякого чаяния матушка родила дочь, то батюшка объявил бы куда следовало о смерти неявившегося сержанта, и дело тем бы и кончилось». Иронизирует автор и над учебой Петра Гринева: в пять лет к мальчику был приставлен в качестве дядьки Савельич — дворовый человек, которому такое доверие было оказано «за трезвое поведение». Благодаря Савельичу Петруша к двенадцати годам освоил грамоту и «мог очень здраво судить о свойствах борзого кобеля». Следующей ступенью в обучении стал выписанный из Москвы «вместе с годовалым запасом вина и прованского масла» француз мосье Бопре, который должен был учить мальчика «всем наукам». Однако из-за того, что француз сильно увлекался вином и прекрасным полом, Петруша оказался предоставлен самому себе. По достижении сыном семнадцати лет отец, исполненный чувства долга, отправляет Петра послужить на благо родины. 
     Описания самостоятельной жизни Петра Гринева уже лишены иронии. Из предоставленного самому себе и простому русскому крестьянину Савельичу молодого человека получился благородный дворянин. Проигравшись по неопытности в карты, Петр ни за что не поддался уговорам Савельича упасть в ноги победителю с просьбой простить долг. Им руководит честь: проигрался — отдай. Юноша понимает, что должен отвечать за свои поступки. 

Говорячи про якості якої-небудь людини, визначаючи його характер, оцінюючи як особу, чомусь завжди згадують про його приналежність до певної національності, говорять, як зараз модно, про національний менталітет. Герої літературних романів — не виключення. А що таке — російська душа? Що містить в собі це поняття? Звичайно, кажучи про героїв роману «Євгеній Онєгін», можна розповідати про любов до рідної природи, згадуючи рядки про зустріч світанку, про довгі прогулянки по лісах і лугах Михайлівського і Тригорского, по берегах Сороти — не дарма ж поет щедро дарував героям свої улюблені місця. Можна згадати, що «Тетяна вірила Простонародним старовинним переказам» //, розповісти про вірність національним традиціям, про дивовижний сон Тетяни. Але, напевно, те ж саме можна сказати і про інших пушкінських провінційних панночок. Тоді чому ж саме вона — «головна героїня», «улюблена героїня», та ще і «милий ідеал»? Вона навіть по-російськи писати не уміла, і те саме, заповітний лист Пушкіну довівся переводити з французького.

Напевно, є у кожного народу свої риси, властиві тільки йому традиції, які не визначаються соціально-економічними етапами розвитку, які не відняти при яких завгодно випробуваннях. Ми бачимо щирість першого почуття Тетяни, її сміливість і рішучість. Ми знаємо, що вона пронесе його в серці крізь усе життя: «Я вас люблю (до чого лукавити?)» Ми віримо її словам і не чекаємо нічого іншого, коли вона згадує про юність:

А мені, Онєгін, пишнота ця Красивому життю мішура Мої успіхи у вихорі світла Мій людний будинок і вечори Що в них? Зараз віддати я рада Усе це дрантя маскараду Увесь цей блиск, і шум, і чад За полицю книг, за дикий сад За наше бідне житло За ті місця, де вперше Онєгін, бачила я вас Та за покірливе кладовище Де тільки хрест та покров гілок Над бідною нянею моєю!

Особисті переживання Тетяна говорить про те, що вона, дочка свого народу, вірна його принципам і традиціям. Згадаєте її розмову з нянею:

У наші літа Ми не чули про любов; А то б зігнала зі світла Мене покійник свекруха.

Тетяна навіть в чомусь повторює долю кріпосної няні : заміжжя без любові:

Із сльозами заклинань Благала матір; для бідної Тани Усі були долі дорівнюють… Я вийшла заміж.

У чомусь її хрест навіть важче: вона не забула (і ніколи не забуде!) перше кохання, вона знову бачить коханого — тепер уже біля її ніг. Але ж не можна, з точки зору героїні, відплатити злом людині, яка нічого не зробила тобі поганого і любить тебе. Крім того, для Тетяни зовсім не пустий звук честь і вірність

Я вас люблю (до чого лукавити?) Але я іншому віддана Я буду повік йому вірна.

Можна не сумніватися, якщо чоловік, навіть нелюбимий, потрапляє у біду, Тетяна буде поряд з ним, піклуватиметься, підтримуватиме. Поїде в суворий Сибір, як це робила Марія Миколаївна Волконская — теж «милий ідеал» поета, його романтичне юнацьке захоплення.

Значить, вірність і розуміння честі, любов і жертовність заради іншої людини — ось ті риси, що визначають, на мій погляд, в романі Пушкіна душу його улюбленої героїні.