Дайте определения гридница-
глас-
чашник

Из ада не выйти. выживай как можешь

Чтобы спасти Машу, Гринев и Савельич отправились в Белогорскую крепость. По дороге они попали в руки разбойников. Их отвели к Пугачеву. Пугачев спросил куда это Гринев едет и с какой целью. Гринев честно рассказал Пугачеву о своих намерениях. Мол ему хотелось бы защитить осиротевшую девушку от притязаний Швабрина. Разбойники предложили отрубить голову и Гриневу и Швабрину. Но Пугачев решил все по-своему. Он пообещал Гриневу устроить его судьбу с Машей. Утром Пугачев и Гринев поехали в одной кибитке в Белогорскую крепость. По дороге Пугачев поделился с Гриневым своим желанием пойти на Москву: «…улица моя тесна; воли мне мало. Ребята мои умничают. Они воры. Мне должно держать ухо востро; при первой неудаче они свою шею выкупят моею головою«.  Еще по дороге Пугачев успел рассказать калмыцкую сказку про ворона, что жил 300 лет, но питался падалью и про орла, предпочитающего голод падали: «лучше раз напиться живой кровью«.

Метафоры:
заря не пылает пожаром;
она (заря) разливается кротким румянцем;
ночь росла;
лилась темнота.
Эпитеты:
Солнце – не огнистое, не раскаленное, как во время знойной засухи, не тускло-багровое, как перед бурей, но светлое и приветно лучезарное – мирно всплывает под узкой и длинной тучкой, свежо просияет и погрузится в лиловый её туман.
Около полудня обыкновенно появляется множество круглых высоких облаков, золотисто-серых, с нежными белыми краями.
Олицетворения:
играющие лучи;
весело и величаво поднимается могучее светило;
вихри-круговороты гуляют по дорогам через пашню;
меня тотчас охватила неприятная, неподвижная сырость;
ночь приближалась.

Биків завжди «воює» у своїх повістях. Начавшие одночасно з ним або раніше його письменники вже не раз перемикалися на інші теми, на інший матеріал (Бакланів, Бондарев і ін.), а В. Биків знову й знову повертає своїх героїв і читачів у героїчним, палючим холодом смерті, час 1941 – 1945 років. Без запізнілої романтизації, про яку говорив Ремарк, але зате усе сильніше відчуваючи, усвідомлюючи значення пережитого, досвіду недешево обошедшейся перемоги. І в 1945 – м думка, що вбитих, полеглих під Кіровоградом або під Ржевом не менше, ніж звільнених настанням жителів у самому місті, і тоді така думка обпалила б. Але сьогодні, коли неї вичитують у Быкова, думка ця здатна пробитися до серця навіть того, хто не дуже звик замислюватися, якою ціною інші заплатили за його право жити, працювати, любити, ростити дітей

Військове минуле в кращих повістях В. Быкова оживає максимально правдиво, реально, у всій його глибокій повсякденності. І саме в цьому, насамперед, сучасний пафос, тон быковских речей

Напевно, дійсно є своя закономірність у тім, що письменник після таких реалістичних речей, як «Третя ракета», «Журавлиний лемент», «Пастка» і інших, раптом написав саму «романтичну» свою повість, піднявся й читача повів до альпійських фарб і панорам, до щемяще короткого, як сліпучий спалах, любові Івана Терешки й Джулии в повісті «Альпійська балада» (1963). Є ж у живописців періоди «блакитні», «рожеві» і всякі інші. І в письменника, що так невідступно розробляє одну тему» військову, може й, видимо, повинна виникати потреба «міняти фарби» – колорит, тон

«Навколо в мрячному серпанку розсипалися дрібні бризи, і, напевно, від них осторонь, на темному кам’яному тлі висів у повітрі кольоровий шматочок самої теперішньої веселки. Байдужний, однак, до цієї несподіваної щедрості гір, Іван піднявся вище й тоді раптом внутрішньо ойкнув, зупинився, пригнувся до землі й завмер. У полсотне кроків звідси, під розсипом падаючої води, закрившись лише руками, спиною до нього, стояла на камені й милася Джулия…».

У перших повістях Быкова ми бачили його вміння змусити читача відчути весь жар і озноб війни, бою, смерті – всю її сувору «погоду». Тут же письменник з’являється повною мірою як лірик, хоча ліричний початок властивий всім добуткам Быкова: адже герої його повістей самі розповідають про війну, та й головним у добутках є не подія війни, а людська реакція на це подія

Особливо підкреслено, відкрито сусідять дві стихії – лірична й жорстко – реалістична – в «Альпійській баладі». У ній майже умовна романтика Альп, «високогірної», чистої любові недавніх в’язнів концтабору сусідять із безжалісною правдою й жорстокою реальністю війни, що переслідує й поступово наздоганяє героїв. Наздоганяє: те в образі божевільного втікача – німця, що веде за собою по сліду пожену, те в болісних суперечках, у розмовах Джулии й Івана про їхнє минуле й про те, що відбувалося й відбувається в кожного з них на батьківщині, і зрештою ця нещадна реальність обрушується на них і на їхню любов – есесівці, вівчарки, останній двобій на краю прірви

Психологізм навіть у цій «високогірній» баладі В. Быкова досить реалістичний, незважаючи на романтичне підсвічування, тон, колорит самої ситуації

Характерний для творчості письменника й образ Івана Терешки, що і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в ньому людини, а після того, як ковтнув повітря волі й любові, що став ще сильніше, твердіше духом, – він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось пострашнее смерті: «вибір» Івана, може бути, самий нестерпний для людини, найстрашніший із всіх, які є в повістях Быкова.

На тлі безжалісно прекрасних гір розігрався останній акт сучасної трагедії: Іван змушений, повинен власною рукою вбити своє несподіване, недовге щастя, щоб урятувати Джулию від мучителів

Не тільки психологічний реалізм оттеняет романтикові быковской «Балади», але й жагуча філософська думка,, напружене роздум над ходом і змістом людської історії й сучасності

Всі так близько одне до іншого в Альпах: пронизуючий холод і відразу – щедрий, сонячний луг; мертві камені, і раптом – казкові квіти… Джулия, Іван усе вище піднімаються в гори, щоб піти за перевал – до партизанів, до волі, до боротьби. Тераси, тераси» мертвих каменів і квітучої зелені, снігу й квітів, злих, доброго, страждань любові, смерті, надії…