Гумор у нашому житті за творами Нестайко,Глазового,Руданського

ЗА ТВОРОМ ГЛАЗОВСЬКОГО

Скільки вже було сказано про українських гумор, скільки написано гумористичних поезій, оповідань, байок, комедій! Але минають роки, навіть тисячоліття змінилися, а гумор не зникає з повсякденного життя українців та з літератури! Гумор допомагає нам критично сприймати дійсність, виходити зі складних життєвих ситуацій, легше та оптимістичніше сприймати життя, а головне — самих себе.
Гумористичні твори доводять нам, що навіть серйозні проблеми можна сприймати з гумором, і від того шанси на розв'язання цих проблем зовсім не зменшуються, а навіть навпаки! Мені дуже сподобався вірш П. Глазового "Заморські гості". Якщо спробувати сформулювати проблеми, окреслені у цій поезії, вийдуть аж надто серйозні речі: проблема української діаспори у Канаді, проблема непоінформованості діаспори про становище в Україні, проблема рівня мовної культури у державі... Навіть моторошно стає: тут слід дисертацію писати чи яку наукову працю... Але ні! Усі ці проблеми вміщуються у один коротенький віршик, до того ж цікавий, з гумором та прихованою іронією! Гумор криється у назві твору і у віршовому розмірі, у самому сюжеті й у мовленні персонажів (зокрема, Міліціонера). Але, читаючи вірш, людина не тільки усміхається, вона замислюється над отими вищезгаданими дуже-дуже серйозними проблемами! Отаким по-справжньому непереможним є вплив гумору на людей.
У цікавій, необтяжливій формі автор примушує читачів замислитися над проблемами, що мають величезне значення. Я вважаю, такий підхід є правильним, а головне — ефективним. Недарма кажуть, що сміючись, граючи легше і навчатися, і переживати важкі моменти, і працювати. Звісно, є у житті серйозні і зовсім не смішні речі, з яких гріх кепкувати, але іноді гумор та іронія потрібні у нашому житті, навіть у несподіваних ситуаціях вони допомагають нам. Якщо сприймати життя з оптимізмом, з доброзичливою іронією, жити стає легше, а щоденні турботи та дрібні негаразди не здаються такими неприємними і не так дратують. Вони вже не здатні стерти з обличчя доброзичливу посмішку, яку, до речі, так приємно дарувати роздратованим та заклопотаним дорослим, змінюючи їхній настрій на краще!

Александр Сергеевич Пушкин написал множество стихов на тему дружбы. Несомненно, эта тема играла важнейшую роль в его жизни. Я бы сказала, что это редкий дар, иметь огромное количество друзей и быстро завоёвывать их доверие. Одно из своих блестящих стихотворений Пушкин посвятил близкому другу лицеисту И. Пущину. 

Стихотворение написано поэтом 13 декабря 1826 года, то есть накануне первой годовщины восстания декабристов. История создания этого стихотворения такова. В мае 1820 года по личному распоряжению Александра 1 Пушкин был выслан из Петербурга на юг. Причиной этому послужило то, что в это время по всей стране ходят его запретные «вольные» стихи. В Одессе поэт вступил в конфликт с местным губернатором. По его доносу Пушкин был сослан осенью 1824 года в глухое поместье матери — село Михайловское. Пущин первым из друзей Пушкина посетил его в Михайловском. Это было 11 января 1825 года, последний день проведенный вместе. Будучи одним из руководителей декабристского восстания, Пущин предвидел свое будущее и очень хотел повидать Пушкина, проститься с ним. Этой встрече и посвящено стихотворение: 

Мой первый друг, мой друг бесценный!

И я судьбу благословил,

Когда мой двор уединенный,

Печальным снегом занесенный,

Твой колокольчик огласил. 

Молю святое провиденье:

Да голос мой душе твоей

Дарует то же утешенье,

Да озарит он заточенье

Лучом лицейских ясных дней!

«Пущину» — это небольшое лирическое стихотворение, состоящее из двух пятистиший. Жанр — послание, характер — дружеское письмо. Главный герой произведения — сам автор. В первом пятистишии поэт раскрывает свои чувства к другу, которого он очень любил и ценил со дня их первой встречи: «Мой первый друг, мой друг бесценный!». Второе пятистишие содержит пожелания, обращенные к своему товарищу. Эти строки передают сильное переживание Пушкина за судьбу друга и желание поднять его дух хоть чем-то хорошим. В общем, это произведение- это тоска о товарище и предчувствие, что они больше никогда не увидятся. Стихотворение написано ямбом. Во второй части присутствует художественный прием — анафора: «Да голос… Да озарит…»

Я выбрала тему дружбы в лирике Пушкина, потому что она мне очень близка. Я ценю своих друзей. И надеюсь, когда пройдет много лет, я буду верна своим школьным друзьям так же как и А. С. Пушкин.

1)казаки сражались за свои земли очень храбро и мужественно
2)толкал умные и настойчивые речи
3)там не было такого

3 это Роза а другие 1и2 лягушка