Як на думку автора , можна подолати соціальну несправедливість, надати людям рівні стартові можливості, не принижуючи їхньої гідності шляхом випадкових амбітних експериментів?. За п'єсою Б.Шоу Пігмаліон
Ответы
ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
Дивіться також
"Пігмаліон" (повний текст)
"Пігмаліон" (скорочено)
Хто дав екранне життя п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"? (та інші запитання)
Біографія Джорджа Бернарда Шоу
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Объяснение:
Колдун (отец, брат Копрян, Антихрист) — герой, соединивший в себе негативные черты всех отрицательных персонажей цикла «Вечеров». Колдун — первая гоголевская попытка изобразить Антихриста. В этой попытке Гоголь опирался на новеллистический опыт немецких романтиков (алхимик в «Бокале» Л. Тика, детоубийца в его же «Чарах любви») и их русских эпигонов (образ демонического злодея Бруно фон Эйзена в повести А. А. Бестужева (Марлинского) «Замок Эйзен», 1827). В финале повести образ К. получает «мифологическое» истолкование в духе все того же Л. Тика (новелла «Пиетро Апоне») и народной космогонии сектантов-богумилов; «немецкий» образ главного героя-злодея вплетен в стилистический узор украинского песенного фольклора.Нечто сомнительное присутствует в облике К. изначально. После долгих лет странствий вернувшись оттуда, «где и церквей нет», он живет в семье дочери Катерины и ее мужа-запорожца Данилы Бурульбаша. Бродяжничество — знак безродности; без-родность — атрибут демонизма. К. курит заморскую люльку, не ест галушек, свинины, предпочитает им «жидовскую лапшу». То, что он не пьет горилки, окончательно убеждает Бурульбаша, что тесть, «кажется, и во Христа не верует».
К., при живом муже, пытается управлять дочерью — и даже пытается убить зятя на поединке; когда целует Катерину, странным блеском горят его глаза. Намек на инцест, беззаконную страсть отца к дочери, прозрачен; окончательно он проясняется в кошмарном сне Катерины. Ей снится, что отец и есть тот самый казак-оборотень, которого они с мужем видели на киевской свадьбе есаула Горобца (этим эпизодом повесть начинается): когда молодых благословляли иконами от схимника старца Варфоломея, имеющими особую «защитительную силу», у этого казака нос вырос на сторону, очи вместо карих стали зелеными, губы посинели, как у черта, а сам он из молодого преобразился в старика, так что все в ужасе закричали: К. снова вернулся! Во сне К. пытается соблазнить Катерину: «Ты посмотри на меня, <...> я хорош <...> Я буду тебе славным мужем...» Экспозиция завершена: сюжет завязан.
Но, оказывается, Катерина, пробудившись, помнит далеко не все, что видела ее душа в царстве сна. Следующей ночью пан Данило прокрадывается в старинный замок на темной стороне Днепра, где ляхи (в мире «Вечеров» поляки всегда Заодно с дьяволом) собираются строить крепость на пути запорожцев; сквозь окно он видит отца-колдуна, меняющего свой облик, точь-в-точь как менял его «киевский» казак-оборотень. На К. чудная шапка с «грамотою не на польском и не русском» (т. е. с «каббалистическими» знаками еврейского алфавита или арабско-мусульман-ской вязью; и то и другое одинаково нехорошо); в комнате летают нетопыри, вместо образов на стенах — «страшные лица». Сквозь прозрачные слои «астрального» света (голубой, бледно-золотой, затем розовый) проходит фигура, белая, как облако, — это душа спящей Катерины. Данило узнает то, что не сможет вспомнить его жена после пробуждения: отец некогда зарезал ее мать; Катериной он пытается «заместить» убитую супругу. Наутро Бурульбаш с ужасом говорит Катерине, что через нее породнился с антихристовым племенем; увы, он прав, но еще не догадывается, какую цену придется заплатить за это родство.
Сюжет о К. движется к своей кульминации. По прошествии, времени отец-антихрист оказывается в темнице, в цепях; за тайный сговор с католиками его ждет котел с кипящей водой или сдирание кожи. Колдовские чары бессильны против стен, выстроенных некогда «святым схимником». (Символический образ «схимника», наделенного молитвенной властью над темными силами, постоянно возникает в повестях цикла.) Но Катерина, поддавшись лживым уговорам К. (который молит даровать время для искупления грехов — «ради несчастной матери»!), выпускает отца из темницы. И хотя Данило Бурульбаш решает, что чародей сам выскользнул из цепей, «идеологическая измена» жены мужу уже совершилась; хотя отец и не получает власти над телом дочери, его власть над ее душою пересиливает мужнину власть. А значит, некое бестелесное «антихристово» об
Папа желаю всего самого наилучшего не болей живи долго и счастливо с днем рождения твоего папыПричастия из произведения "Дикий помещик"1. Прибывающий
2.Уставший
Другие вопросы по литературе
