Чому хлопчика стали називати Міо?(Міо,мій,Міо
Ответы
Объяснение:ФВІЛДсьлдфіь
У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань. Самовідданість, відвага, почуття обов’язку, підтримка друзів ведуть його до перемоги. Образи тітки Едлі та дядька Сікстена Опікуни Mio; не любили хлопчиків; крикливі, постійно сердиті; жадібні; не любили дитячого сміху; жорстокі; постійно ображали Mio; байдужі до долі хлопчика. Образ Юм-Юма Зовнішність — хлопчик дев’яти років, із каштановим чубом та карими очима. Соціальне становище — син садівника. Вчинки — готовий прийти на до Риси характеру: добрий, щирий, кмітливий, любить пригоди, веселий, безкорисливий у дружбі, щедрий, підтримає у складній ситуації, вміє берегти таємниці. Образ тата-короля Тато Mio є королем Країни Далекої. Свого сина він шукав дуже давно, а коли знайшов, був невимовно щасливим. Король дуже любить природу та свій сад. Проте, найбільше він любить свого сина і слухати, як він сміється у саду («…Я люблю пташиний спів, люблю музику своїх срібних тополь, але найдужче люблю слухати, як сміється в садку мій син…») Король щедрий і люблячий батько, підтвердженням цього є той факт, що як тільки він дізнався, що Mio любить коней, то подарував синові золотогривого Міраміса. Mio уже не боїться свого батька, він йому цілковито довіряє. («…Хоч би що я зробив, він дивитиметься на мене ласкавими очима так, як дивився тепер…»). Образ Като Като – жорстокий лицар. Вперше про нього Міо почув від Юм-Юма. «І коли він сказав ці слова, навколо ніби дмухнуло крижаним холодом, і Міраміс затремтів. І мене теж обсипало морозом, коли я вимовив ці слова. – Атож, жорстокий лицар Като,- сказав Юм-Юм, а Міраміс заіржав так, що голос його став схожий на крик». Нонно, пастушок, розповів, що його братів забрав Като. «На ці слова Міраміс за вікном так заіржав, наче хто його вперіщив батогом. Усі ягнята злякано кинулись до своїх матерів, а всі вівці забекали так, наче надійшла їхня остання година». Батько-король розповів Міо про Землю Чужинецьку, що там живе лицар Като. «Коли він вимовив його ім’я, по трояндовому садку ніби промчав лихий вихор. Білі пташки поквапились до своїх гнізд. Жалібник голосно закричав і замахав великими чорними крильми. Багато трояндових квіток миттю зів’яло… І тієї миті в срібних тополях загуло, ніби від бурі. Багато листя з них попадало, і коли воно летіло додолу, здавалося, ніби хтось плакав». Хлопчик Їрі розповів, що його сестричку забрав лицар Като. «Коли він вимовив те ім’я, повітря навколо нас стало холодне, мов крижане. Високий соняшник миттю зів’яв і всох, а метелики, що літали навкруги, попадали і вже не підводились». Злий лицар, володар сусіднього королівства, вторгається у мирне життя чарівної країни. І люди не можуть бути щасливі, бо зло поряд. Като не сприймають ні люди, ні природа. Шлях темного лицаря веде до руйнувань та знищення: Мертвий Ліс, неродюча кам’яна земля, Мертве Озеро, голод, отупілі прислужники, темрява. Образ Като — не конкретний персонаж, швидше, частина загального зла. Це символ, алегорія безжалісної сили, яка прагне знищити кожного, хто не схилиться перед нею, не дозволить перетворити себе на бездушного і бездумного виконавця чужої волі. Спочатку образ здається дуже по-верховим та неглибоким, мальованим лише чорною фарбою, найтемнішою на світі. Але сам Като страждає від свого кам’яного серця не менше, ніж його жертви. І ненавидить більше за всіх лицаря Като лише сам Като. Є злочинці, які розуміють, що вони творять зло, у глибині свого серця прагнуть звільнення від лихого вміння. Це ті, хто став жорстоким від страждань, чия душа скам’яніла. Чи не тому Като викрадав дітей та перетворював їх на птахів, що хотів знайти свою душу, не завжди ж він був лихим? Але зло породжує лише зло. Лише вогняний меч здатний розбити міцну оболонку і визволити з полону пташину людської душі.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/mio-miy-mio-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Когда она родилась, была это просто-напросто беленькая чепуховинка, умещавшаяся на ладошке, но, поскольку у неё имелась пара чёрненьких ушек, а сзади хвостик, мы признали её собачкой, и так как мы обязательно хотели щенёнка-девочку, то и дали ей имя Дашенька… Ну, слушай, Даша, если минутку посидишь спокойно, я тебе расскажу сказку… О чём, спрашиваешь? Ну, хотя бы сказку про собачий хвост.
Так вот, жил-был один пёсик, звали его Фоксик. Знаешь, как он выглядел? Он был весь беленький, только ушки у него были чёрные, глаза чёрные, как агат, а нос чёрный, как антрацит. А в знак того, что он настоящий, чистокровный терьер, во рту, на самом нёбе, было у него чёрное пятно — точь-в-точь как у тебя. Хотя ты-то, видишь ли, об этом пятне и не знаешь, ну, я как-нибудь тебе покажу, когда будешь перед зеркалом зевать и разинешь рот до ушей.
Хвост у Фоксика был, скажу я тебе, ужасно длинный, почти такой же длинный, как его родословная, и вилял он этим хвостом так здорово, что мог им тюльпаны сшибать. Этого он себе, конечно, не позволял, Дашенька, но хвост у него был просто замечательный!
Был этот пёсик Фоксик великий герой и никого на свете не боялся. Хороших людей он не кусал и гостей тоже, потому что этого делать не полагается; но если он услышит о каком-нибудь недобром человеке, например хоть о разбойнике, — сразу кинется на него и загрызёт. Так прямо и схватит за горло и начнёт его трепать; тому и конец.
Услышал он однажды, что где-то в горах, в пещере — то есть в большой каменной конуре, — живёт страшный-престрашный дракон. Знаешь, что такое дракон? Это такой злой и противный семиглавый пёс, который пожирает животных и людей, и даже собак, можешь себе это представить? Представь себе только, сколько всего дракон может слопать, ведь у него семь голов!
И вот наш Фоксик отправился в горы, чтобы этого дракона победить.
И как ты думаешь, одолел он его?
Конечно же, одолел: он прыгнул и вцепился дракону в ухо, как ты своей маме. Дракон завизжал и убежал.
Вот какой герой был этот Фоксик! В другой раз отправился он на бой со страшным великаном, который жил далеко-далеко, где-то возле Панкраца. Был тот великан знаменитым людоедом и собакоедом, и знали его под грозным именем Кошкодав. Но Фоксик его ни капельки не боялся, потому что был у него на шее ошейник с собачьим жетоном (это волшебный талисман, он придаёт собакам огромную силу, потому-то каждый порядочный пёсик носит такой жетон).
Как, по-твоему, победил его Фокс? Победил! Он вцепился великану в ногу и разорвал на нём штаны, и когда великан Кошкодав увидел, что у Фоксика есть на шее волшебный собачий жетон, то выругался так страшно, что даже серой запахло, и убежал.
Ты довольна, правда?
Ну, так как бог троицу любит, отправился отважный Фокс в поход против самого грозного татарского хана Пеликана, что жил где-то там, возле Страшниц.
Первым делом он на того татарина храбро кинулся с лаем. Хан Пеликан так испугался, что у него душа ушла в пятки, и так задрожал, что даже очки свои найти не мог. А так как без очков он видел плохо, а Фоксик бесстрашно махал хвостиком, хан подумал, что он машет какой-то саблей или палашом. И он схватил свой кровавый меч, и начал им размахивать, и, представь себе, негодяй этакий, отрубил Фоксику кончик хвоста!
Тут Фоксик, само собой, рассвирепел, забыл и про хвостик, весь ощетинился и вцепился татарскому хану в пятку.
Но ведь у хана душа была в пятках, так что богатырь Фоксик выпустил душу злого татарина, и тот упал замертво и больше в наших краях не показывался.
И вот, чтобы вечно жила память об этой славной победе над кровожадным татарским ханом, все прямые и чистокровные потомки героического Фоксика, так называемые жесткошёрстные фокстерьеры, дают себе отрубить кончик хвоста.
И тебе, Дашенька, тоже его отрубят, когда придёт время. Это немножко больно, что правда, то правда, но не беда — надо только это аккуратненько сделать.
Ну вот и готово. Спасибо за сеанс!
Красная девица,черной зависти,злая мачеха,алым губкам, доброй вести,люди добрые, красну солнцу.
Пословица точно пословица
Другие вопросы по литературе
