Мынаған көмектесіңдерші 15 балл берем тездетіп өтінемін​

В повести «Шинель» – самое значительное произведение петербургского цикла. Сюжет повести возник из канцелярского, анекдота о чиновнике, который утерял на охоте ружье, приобретенное неутомимыми трудами и лишениями. 

Гоголь повествует о судьбе Акакия Акакиевича Башмачкина – маленького чиновника одного из петербургских департаментов. Вся жизнь Акакия Акакиевича – предмет постоянных унижений и насмешек. Необходимость тянуть бессмысленную канцелярскую лямку лишила его возможности развития, он не знал никаких привязанностей и развлечений, а придя со службы домой, думал лишь о том, что «Бог пошлет переписывать завтра». Даже внешность его в изображении Гоголя какая-то незначительная, незаметная: «низенького роста, несколько рябоват, несколько рыжеват, несколько даже на вид подслеповат, с небольшой лысиной на лбу, с морщинами по обеим сторонам щек». В департаменте, где он трудится, на него смотрят как на пустое место: «как будто бы через приемную пролетела простая муха». Он робко сносит все оскорбления и насмешки сослуживцев, потому что и сам чувствует себя смешным и недостойным уважения. Акакий Акакиевич обречен на переписывание скучных бумаг, ведь больше он ничего не умеет. На службу он ходит изо дня в день в одной и той же старой шинели, настолько старой и потрепанной, что ее нельзя уже починить. С этой шинели в жизни Башмачкина и начинаются сплошные неприятности. Портной посоветовал Акакию Акакиевичу сшить новую шинель, но на нее нужны деньги. В безрадостной жизни героя появляется цель – собрать деньги на покупку новой шинели. Башмачкин начинает экономить. Он не пьет по вечерам чай, не зажигает свечи, даже походка его меняется: теперь он ходит «почти на цыпочках», чтобы «не истереть подметок» раньше времени, почти перестает стирать белье, реже отдает его прачке. Гоголь не осуждает своего героя за это, наоборот, он его жалеет. «Сначала ему было несколько трудно привыкать к таким ограничениям, но потом как-то привыклось и пошло на лад; даже он совершенно приучился голодать по вечерам; но зато он питался духовно, нося в мыслях свою вечную идею будущей шинели». 

Однако изображенный Гоголем Акакий Акакиевич в нравственном отношении вовсе не ничтожное существо. Его человечность проявляется в доброжелательном расположении к людям, в трудолюбии, в сознании служебного долга. Не он повинен в том, что труд его бесплодный, а бюрократическая машина того времени. Гоголь не смеется над своим героем, а вызывает к нему сострадание как к обездоленному и униженному человеку. В этом смысл образа молодого человека, проникнувшегося жалостью к Башмачкину: «И долго потом, среди самых веселых минут, представлялся ему низенький чиновник с лысинкой на лбу, с своими проникающими словами: «Оставьте меня, зачем вы меня обижаете?» – и в этих проникающих словах звенели другие слова: “Я брат твой”». 

Шинель сшита. С этой минуты в повести переплетаются фантастика и реальность, вымысел и действительность, а в жизни Баш-мачкина наступает трагический момент. Возвращаясь ночью домой, Акакий Акакиевич подвергся нападению грабителей, которые сняли с него шинель. «На другой день он явился весь бледный и в старом капоте своем, который сделался еще плачевнее». Баш-мачкин в поисках правды ходит по всем инстанциям: в полицию, к «значительному лицу», но никому нет дела до трагедии одинокого «маленького человека». Горе героя так велико, что он умирает. Но на службе даже не заметили этого. «Исчезло и скрылось существо, никем не защищенное, никому не дорогое, ни для кого не интересное… но для которого все же таки, хотя перед самым концом жизни, мелькнул светлый гость в виде шинели, ожививший на миг бедную жизнь». 

Зато в жизни городка со смертью Башмачкина началось твориться неладное: ночью на улицах появляется призрак, который снимает с жителей шинели. Однажды этот призрак сорвал шинель с «значительного лица», напугав его тем самым так, что тот «даже стал опасаться насчет какого-нибудь болезненного припадка». После этого случая «значительное лицо» стало лучше относиться к людям. 

В «Шинели» Гоголя показаны отрицательные черты крепостнического режима, бюрократическая волокита того времени, где нет места обыкновенному человеку. Гоголь создал жанр русской социальной повести, с характерным для нее изображением общественных контрастов. Автор подчеркнул и заострил существенные черты жизни в самом обыкновенном. Белинский объявил Гоголя самым ярким представителем реалистического направления в русской литературе, которое не выдумывает жизни, не идеализирует ее, а воспроизводит такой, какова она есть.

Из какого произведения

Онєгін — головний герой роману, молодий франт з багатим спадком, "Спадкоємець всіх своїх рідних", як каже про нього сам Пушкін. Онєгін показаний самим Пушкіним, як людина з дуже складним і суперечливим характером. Сам Пушкін говорить про нього дуже суперечливо: весь роман, сповнений легкою іронією. Пушкін іронічно смакує вченість Онєгіна, його "" гарності "", як-то: манери, здатності вести розмову, всі ці позитивні якості даються як-то іронічно. Автор, з якимсь неповторно коректним смакуванням, хвалить Онєгіна, але в той же час завжди залишається крапля тонкої іронії, яка не зникає майже до самого кінця. Але в той же час сам Пушкін, як він говорить в першому розділі, подружився з Онегіним, що поетові подобаються його риси, що він проводив з Онегіним ночі на набережній Неви, говорить про те, як вони ділилися один з одним спогадами минулих днів .. . Мені самому, Онєгін здався закінченим егоїстом, що в принципі не дивно: батько майже не звертав на нього уваги, цілком і повністю віддаючись своїх справах, доручивши його убогим гувернерам — "мсьє і мадам", а ті в свою чергу пестили хлопця, лише ( "злегка за витівки лаяли", "не докучали мораллю суворої"), що природно, хлопчик виріс у людини, думає тільки про себе, про свої бажання і задоволення, який не вміє, та й не хотять вміти звертати уваги на почуття, інтереси, страждання інших, здатний з легкістю образити людину, образити, принизити — завдати болю людині, навіть не замислюючись над цим. Його гострий язик і підлість характеру стали причиною загибелі Ленського. Пушкін добре сказав про його злом і гострому мовою: "Спершу Онєгіна мова мене непокоїть, але я звик до його уїдливо спору, та на жарти з жовчю навпіл, і злості похмурих епіграм" Протиріччя в характері Онєгіна, поєднання в ньому безумовно позитивних рис з різко залишене йому у спадщину від дядька. Негативними, виявляються впродовж всього роману; чітко видно зміни Онєгіна: йому набридає життя міського франта, йому надокучає ця роль і він переселяється в маєток Там він на деякий проміжок часу знаходить цікаві заняття, але й вони йому надокучає через пару днинок. Події, що відбуваються в останніх главах, найсильніше діють на нього: перше його зміна — зміна звичного егоїзму і пасивного неуваги до оточуючих приходить разом зі смертю його друга, Ленського, яка відбувається з вини Онєгіна. У цей момент, він вже не той зарозумілий, що стоїть вище всіх життєвих вражень, іноді тільки незадоволений сам собою, холодний егоїст. Він буквально приходить в жах від свого страшного і безглуздого злочину. Вбивство Ленського то і перевертає все його життя. Він не переносить спогадів про це лиховісному злочині, які приносять знайомі місця, він бігає по світу в пошуках забуття, але ці пошуки не увінчуються успіхом. Він повертається після довгої подорожі по Росії. Він пізнає всі муки, сидячи закрившись у себе в кабінеті. Онєгін вже тепер не може, як раніше, проходити по життю, зовсім ігноруючи почуття і переживання людей, з якими він, стикаючись у минулому, думав тільки про самого себе ... Ми бачимо, що Онєгін, який повернувся з подорожі, не подібний до колишнього Онєгіна . Він став набагато серйозніше, уважніше до оточуючих. Тепер він здатний переживати самі сильні почуття, які зачіпають його до глибини душі. Повернувшись, Онєгін знову зустрічає Тетяну. І ось тепер-то він, вражений її розумом, благородством, сильними душевними якостями, стриманість у вираженні почуттів, закохується в Тетяну, як хворий, хворіють хворобою. Як же далекий цей, який переживає свою любов чоловік від Онєгіна, з перших розділів роману!

Нещодавно я прочитала фантастичний твір «Різдвяна ніч у прозі» Чарльза Дікенса. Головним героєм є Скрудж.
Це стара немічна людина. На жаль, Скрудж не відчував великої любові зі сторони батьків. Його часто залишали у школі, натомість інші діти були вдома у родинному колі. Сумне дитинство наклало відбиток на його подальше життя. Він був злим та самотнім. Можливо, не відчував радість , адже ніколи не святкував чудове свято – Різдво. Єдиною втіхою для нього стали гроші. Вони зробили його черствим та скупим. Адже він мав змогу допомагати іншим, проте ніколи цього не робив. Коли до Скруджа завітав чоловік і попросив грошей для знедолених дітей, його єдиним бажанням було якнайшвидше позбутися прохача. Бо егоїстичне і жорстоке серце не співчувало немічним, взагалі не любило людей.
Наприкінці Скруджа чекав великий сюрприз. Зустріч з трьома духами змінила героя. Він став щедрим, добрим, співчутливим. А головне – відчув дух Різдва.