Литература, опубликовано 06.06.2020 23:12
40 Баллов
1. Определите размер стихотворения М.Ю.Лермонтова "Русалка" по этим строкам: И пела русалка: "На дне уменя Играет мерцание дня; Там рыбок златые гуляют стада; Там хрустальные есть города
A) пятистопный ямб
B) четырехстопный хорей
C) трехстопный амфибрахий
D) четырехстопный анапест
E) трехстопный дактиль
2. Кто, прочтя книгу "Записки охотника" И.Тургенева, принял решение освободить крестьян?
A) Петр I
B) Император Александр I
C) Императрица Екатерина II
D) Император Александр II
E) Императрица Елизавета
3. Как называется песня, которую исполняют девушки для Купавы?
А) "Ах ты, степь широкая"
В) "Вдоль да по речке"
С) "Миленький ты мой"
D) "Ай, во поле липонька"
E) "Не одна во поле дороженька"
4. Выпишите из этих строк все эпитеты: Так пела русалка над синей рекой, Полна непонятной тоской; И, шумно катясь, колебала река Отраженные в ней облака.
) пела русалка
B) над синей рекой
C) полна тоской
D) непонятной тоской
E) шумно катясь
F) отраженные облака
J) пела над рекой
ТУТ НЕСКОЛЬКО ОТВЕТОВ В Буквы
4. Перечисление
Заранее Лучший ответ ставлю
Ответ оставил: Гость
Книга "Рассказы" - Карел Чапек - Необычны, разнообразны, с легким мягким юмором.
Это первый том пятитомника собрания сочинений Карела Чапека, в котором собраны около семидесяти рассказов самых различных жанров. Понятно, что я не могу дать представление обо всех рассказах, постараюсь рассказать лишь о некоторых.
Первым идет раздел "Мучительные рассказы" - о тяжелой жизни людей в начале прошлого века (писатель родился в 1890 и умер в 1938 году). Эти рассказы трагические и читать их довольно тяжело.
Потом идут разделы "Рассказы из одного кармана" и "Рассказы из другого кармана". Они легкие, ироничные, быстро читаются и хорошо запоминаются. Один из них - "Рекорд" - экранизирован, его сюжет использован в старом грузинском фильме (не помню названия).
Мне нравится рассказ "Поэт", в котором молодой человек в своих стихах, несколько абстрактных, зашифровал цвет и номер автомобиля, который совершил наезд и скрылся, чем помог раскрыть преступление.
Книга иллюстрирована самим автором, к некоторым разделам рисунков нет совсем, а в других они идут на каждой странице. Сразу расскажу о разделе "Сказки", хотя он идет почти в конце книги. В этом разделе иллюстраций, вернее рисунков, очень много. На обложке вы видите почтальона - он ищет получателя письма без адреса. Он нашел эту девушку.
И влюбленные снова встретились.
У мельника была собачка, которая не умела лаять, потому что не знала своих родителей (Собачья сказка), когда мельник это понял, он попросил своего кучера научить собаку этому делу.
Очень интересный раздел "Апокрифы", в которых широко известные истории представлены в совершенно другом свете. Вот, например, история о Ромео и Джульете. Оказывается, они не умерли, как у Шекспира. Ромео бежал в Мантую, где влюбился в дочь какого-то маркиза, а Джульета долго болела, потом вышла замуж за графа, родила ему восемь детей. Они жили долго и счастливо.
Завершает книгу раздел "Побасенки" - короткие юмористические высказывания в 1-3 строки, нечто среднее между анекдотом и пословицей.
Это первый том пятитомника собрания сочинений Карела Чапека, в котором собраны около семидесяти рассказов самых различных жанров. Понятно, что я не могу дать представление обо всех рассказах, постараюсь рассказать лишь о некоторых.
Первым идет раздел "Мучительные рассказы" - о тяжелой жизни людей в начале прошлого века (писатель родился в 1890 и умер в 1938 году). Эти рассказы трагические и читать их довольно тяжело.
Потом идут разделы "Рассказы из одного кармана" и "Рассказы из другого кармана". Они легкие, ироничные, быстро читаются и хорошо запоминаются. Один из них - "Рекорд" - экранизирован, его сюжет использован в старом грузинском фильме (не помню названия).
Мне нравится рассказ "Поэт", в котором молодой человек в своих стихах, несколько абстрактных, зашифровал цвет и номер автомобиля, который совершил наезд и скрылся, чем помог раскрыть преступление.
Книга иллюстрирована самим автором, к некоторым разделам рисунков нет совсем, а в других они идут на каждой странице. Сразу расскажу о разделе "Сказки", хотя он идет почти в конце книги. В этом разделе иллюстраций, вернее рисунков, очень много. На обложке вы видите почтальона - он ищет получателя письма без адреса. Он нашел эту девушку.
И влюбленные снова встретились.
У мельника была собачка, которая не умела лаять, потому что не знала своих родителей (Собачья сказка), когда мельник это понял, он попросил своего кучера научить собаку этому делу.
Очень интересный раздел "Апокрифы", в которых широко известные истории представлены в совершенно другом свете. Вот, например, история о Ромео и Джульете. Оказывается, они не умерли, как у Шекспира. Ромео бежал в Мантую, где влюбился в дочь какого-то маркиза, а Джульета долго болела, потом вышла замуж за графа, родила ему восемь детей. Они жили долго и счастливо.
Завершает книгу раздел "Побасенки" - короткие юмористические высказывания в 1-3 строки, нечто среднее между анекдотом и пословицей.
Ответ оставил: Гость
Биків завжди «воює» у своїх повістях. Начавшие одночасно з ним або раніше його письменники вже не раз перемикалися на інші теми, на інший матеріал (Бакланів, Бондарев і ін.), а В. Биків знову й знову повертає своїх героїв і читачів у героїчним, палючим холодом смерті, час 1941 – 1945 років. Без запізнілої романтизації, про яку говорив Ремарк, але зате усе сильніше відчуваючи, усвідомлюючи значення пережитого, досвіду недешево обошедшейся перемоги. І в 1945 – м думка, що вбитих, полеглих під Кіровоградом або під Ржевом не менше, ніж звільнених настанням жителів у самому місті, і тоді така думка обпалила б. Але сьогодні, коли неї вичитують у Быкова, думка ця здатна пробитися до серця навіть того, хто не дуже звик замислюватися, якою ціною інші заплатили за його право жити, працювати, любити, ростити дітей
Військове минуле в кращих повістях В. Быкова оживає максимально правдиво, реально, у всій його глибокій повсякденності. І саме в цьому, насамперед, сучасний пафос, тон быковских речей
Напевно, дійсно є своя закономірність у тім, що письменник після таких реалістичних речей, як «Третя ракета», «Журавлиний лемент», «Пастка» і інших, раптом написав саму «романтичну» свою повість, піднявся й читача повів до альпійських фарб і панорам, до щемяще короткого, як сліпучий спалах, любові Івана Терешки й Джулии в повісті «Альпійська балада» (1963). Є ж у живописців періоди «блакитні», «рожеві» і всякі інші. І в письменника, що так невідступно розробляє одну тему» військову, може й, видимо, повинна виникати потреба «міняти фарби» – колорит, тон
«Навколо в мрячному серпанку розсипалися дрібні бризи, і, напевно, від них осторонь, на темному кам’яному тлі висів у повітрі кольоровий шматочок самої теперішньої веселки. Байдужний, однак, до цієї несподіваної щедрості гір, Іван піднявся вище й тоді раптом внутрішньо ойкнув, зупинився, пригнувся до землі й завмер. У полсотне кроків звідси, під розсипом падаючої води, закрившись лише руками, спиною до нього, стояла на камені й милася Джулия…».
У перших повістях Быкова ми бачили його вміння змусити читача відчути весь жар і озноб війни, бою, смерті – всю її сувору «погоду». Тут же письменник з’являється повною мірою як лірик, хоча ліричний початок властивий всім добуткам Быкова: адже герої його повістей самі розповідають про війну, та й головним у добутках є не подія війни, а людська реакція на це подія
Особливо підкреслено, відкрито сусідять дві стихії – лірична й жорстко – реалістична – в «Альпійській баладі». У ній майже умовна романтика Альп, «високогірної», чистої любові недавніх в’язнів концтабору сусідять із безжалісною правдою й жорстокою реальністю війни, що переслідує й поступово наздоганяє героїв. Наздоганяє: те в образі божевільного втікача – німця, що веде за собою по сліду пожену, те в болісних суперечках, у розмовах Джулии й Івана про їхнє минуле й про те, що відбувалося й відбувається в кожного з них на батьківщині, і зрештою ця нещадна реальність обрушується на них і на їхню любов – есесівці, вівчарки, останній двобій на краю прірви
Психологізм навіть у цій «високогірній» баладі В. Быкова досить реалістичний, незважаючи на романтичне підсвічування, тон, колорит самої ситуації
Характерний для творчості письменника й образ Івана Терешки, що і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в ньому людини, а після того, як ковтнув повітря волі й любові, що став ще сильніше, твердіше духом, – він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось пострашнее смерті: «вибір» Івана, може бути, самий нестерпний для людини, найстрашніший із всіх, які є в повістях Быкова.
На тлі безжалісно прекрасних гір розігрався останній акт сучасної трагедії: Іван змушений, повинен власною рукою вбити своє несподіване, недовге щастя, щоб урятувати Джулию від мучителів
Не тільки психологічний реалізм оттеняет романтикові быковской «Балади», але й жагуча філософська думка,, напружене роздум над ходом і змістом людської історії й сучасності
Всі так близько одне до іншого в Альпах: пронизуючий холод і відразу – щедрий, сонячний луг; мертві камені, і раптом – казкові квіти… Джулия, Іван усе вище піднімаються в гори, щоб піти за перевал – до партизанів, до волі, до боротьби. Тераси, тераси» мертвих каменів і квітучої зелені, снігу й квітів, злих, доброго, страждань любові, смерті, надії…
Військове минуле в кращих повістях В. Быкова оживає максимально правдиво, реально, у всій його глибокій повсякденності. І саме в цьому, насамперед, сучасний пафос, тон быковских речей
Напевно, дійсно є своя закономірність у тім, що письменник після таких реалістичних речей, як «Третя ракета», «Журавлиний лемент», «Пастка» і інших, раптом написав саму «романтичну» свою повість, піднявся й читача повів до альпійських фарб і панорам, до щемяще короткого, як сліпучий спалах, любові Івана Терешки й Джулии в повісті «Альпійська балада» (1963). Є ж у живописців періоди «блакитні», «рожеві» і всякі інші. І в письменника, що так невідступно розробляє одну тему» військову, може й, видимо, повинна виникати потреба «міняти фарби» – колорит, тон
«Навколо в мрячному серпанку розсипалися дрібні бризи, і, напевно, від них осторонь, на темному кам’яному тлі висів у повітрі кольоровий шматочок самої теперішньої веселки. Байдужний, однак, до цієї несподіваної щедрості гір, Іван піднявся вище й тоді раптом внутрішньо ойкнув, зупинився, пригнувся до землі й завмер. У полсотне кроків звідси, під розсипом падаючої води, закрившись лише руками, спиною до нього, стояла на камені й милася Джулия…».
У перших повістях Быкова ми бачили його вміння змусити читача відчути весь жар і озноб війни, бою, смерті – всю її сувору «погоду». Тут же письменник з’являється повною мірою як лірик, хоча ліричний початок властивий всім добуткам Быкова: адже герої його повістей самі розповідають про війну, та й головним у добутках є не подія війни, а людська реакція на це подія
Особливо підкреслено, відкрито сусідять дві стихії – лірична й жорстко – реалістична – в «Альпійській баладі». У ній майже умовна романтика Альп, «високогірної», чистої любові недавніх в’язнів концтабору сусідять із безжалісною правдою й жорстокою реальністю війни, що переслідує й поступово наздоганяє героїв. Наздоганяє: те в образі божевільного втікача – німця, що веде за собою по сліду пожену, те в болісних суперечках, у розмовах Джулии й Івана про їхнє минуле й про те, що відбувалося й відбувається в кожного з них на батьківщині, і зрештою ця нещадна реальність обрушується на них і на їхню любов – есесівці, вівчарки, останній двобій на краю прірви
Психологізм навіть у цій «високогірній» баладі В. Быкова досить реалістичний, незважаючи на романтичне підсвічування, тон, колорит самої ситуації
Характерний для творчості письменника й образ Івана Терешки, що і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в ньому людини, а після того, як ковтнув повітря волі й любові, що став ще сильніше, твердіше духом, – він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось пострашнее смерті: «вибір» Івана, може бути, самий нестерпний для людини, найстрашніший із всіх, які є в повістях Быкова.
На тлі безжалісно прекрасних гір розігрався останній акт сучасної трагедії: Іван змушений, повинен власною рукою вбити своє несподіване, недовге щастя, щоб урятувати Джулию від мучителів
Не тільки психологічний реалізм оттеняет романтикові быковской «Балади», але й жагуча філософська думка,, напружене роздум над ходом і змістом людської історії й сучасності
Всі так близько одне до іншого в Альпах: пронизуючий холод і відразу – щедрий, сонячний луг; мертві камені, і раптом – казкові квіти… Джулия, Іван усе вище піднімаються в гори, щоб піти за перевал – до партизанів, до волі, до боротьби. Тераси, тераси» мертвих каменів і квітучої зелені, снігу й квітів, злих, доброго, страждань любові, смерті, надії…
Литература, опубликовано 09.01.2019 16:01
Литература, опубликовано 09.01.2019 16:01
Литература, опубликовано 09.01.2019 16:01
Литература, опубликовано 09.01.2019 16:01