Хронологическая таблица кобилянська

27 листопада 1863народилася ольга кобилянська у містечку гура-гумора в південній буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. з дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.1868  батька перевели до м. сучави. там ольга кобилянська познайомилася з місцевим парохом та українським письменником миколою устияновичем. як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема ольгою кобилянською і ольгою устиянович, зародилися приятельські стосунки, які тривали до кінця життя письменниці.1880-ті«гортенза, або нарис із життя однієї дівчини», «доля чи воля? »1891пізніше вона жила в селі димка, а з 1891 — у чернівцях.1894вона взяла активну участь у феміністичному русі. ставши однією з ініціаторок створення «товариства руських жінок на буковині», кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «дещо про ідею жіночого руху». письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.1895повість «царівна»1896новели «аристократка», «impromptu phantasie».1898оповідання «valse melancolique».1895-1901повість «земля»1905повість «ніоба», «через кладку».1908«в неділю рано зілля копала…»1917«назустріч долі»1923«зійшов з розуму»1927«але господь мовчить…»1928«пресвятая богородиця, помилуй нас! »1933«не смійтесь»21 березня 1942померла у чернівцях.

• «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».

Гримить
головне слово

Людина щаслива у праці, у творенні чогось нового, доброго і корисного. Мірилом для кожного з нас є власна совість. Немає значення чи ти поет, чи художник, чи вчитель, чи лікар, чи простий селянин. Праця повинна бути чесною. В. Крищенко пише: Поміж гучних фанфарних нот Проходить істина без крику. Нас піднімає до висот Лиш праця − чесна і велика. Дуже вдало сказав Борис Грінченко: Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Щоб робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав. Лише чесна і самовіддана праця можуть зробити кожного з нас щасливими. Українці − дуже працьовита нація. Ще з давніх часів про нас говорять як про добрих хліборобів. Хоч праця на землі − важка, проте вона − чесна. Які чудові слова В. Симоненка: Праця людини − окраса і слава, Праця людини − безсмертя її. Наш час ставить нові вимоги до праці. Та все ж ми повинні так відноситися до праці, щоб вона була для нас внутрішньою потребою. Г. Сковорода ще у далекі часи підносив ідею природної праці. Він обстоював думку про те, що праця з нахилом, за покликанням, за здібностями приносить щастя людині і користь суспільству