Написати коротеньку казку в основі якої б лежала якась приказка чи прислівя

у одному селі жив хлопчик він ні чого не робив ні кого не слухався.він кожен день бачив яскраві усмішки дітей які батькам, він теж так хотів жити,але не знав що потрібно робити? оскільки він був ледащим він даже не знав що таке значить діло.ійому розповіли таку приказку: зробив діло гуляй сміло! він собі думає як це? одна бабуся розповіла йому що треба робити.він не по ленився все зробив.коли мама прийшла з роботі вона побачила таку чисту хату.що поцілувала хлопчика.і сказала нічого собі,і тобі,я дуже !

 

 

если можешь,поставь лучшее решение! а?

 

С сайта, всё проверено

Хм... думаю 1 - г(корито або ночви)а 2 - в(хліб з поля або заячий)

• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі...». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. ...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки». 
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». 
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову». 
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...» 
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався». 
• Мар’яна Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»