Сочинение на тему: "уроки доброти та милосердя у твори "климко"" 30

Мое отношение к евгению онегинунедавно я прочитала роман в стихах «евгений онегин». произведение так названо по имени одного из главных героев этого произведения.главный герой вызывает у меня противоречивые чувства. и отношению к этому персонажу менялось по мере прочтения этого произведения.в начале романа онегин мне не понравился. как может быть интересен и симпатичен человек, который только ездит по и гостям, посещает театр, чтобы там познакомиться с кем-то. его опасаются родители взрослых дочерей потому, что он может вскружить голову девушке, а потом бросить ее. мысли онегина о том, что придется тратить время на уход за больным дядей, были мне тоже неприятны.когда евгений перебрался в деревню, он стал вести более здоровый образ жизни. он нашел себе достойного собеседника в лице ленского. мне понравилось в этой части романа то, что евгений не воспользовался чувствами юной татьяны лариной. он не покусился на ее честь. за этот поступок я его уважаю. но вот простить ему жестокую шутку, которую он сыграл с ленским я не могу. как можно так жестоко разыграть друга. почему он не отказался от дуэли? разве честь может быть дороже жизни друга в такой ситуации. в этой ситуации онегин показал себя слабым и трусливым человеком. он не посмел пойти против правил высшего света.когда онегин вновь встретил татьяну ларину, у него открылись глаза. он влюбился в «новую» татьяну. возможно, из-за того, что она стала светской красавицей. теперь встречаться с ней стало престижно. но онегин стал настойчиво ухаживать за ней, несмотря на то, что она стала женой его друга. потом онегин понял, что татьяна не предаст мужа, после этого он оставил ее в покое и уехал.в целом, онегин не является только отрицательным или только положительным героем. в нем есть и положительные и отрицательные черты. мне он не приятен, но к концу романа я стала испытывать к нему только жалость.

Петро — коханий Наталки, сирота без роду, покохав Наталку й пішов у заробітчани, щоб заробити грошей і посвататися до Наталки як рівний з нею. Однак чотири роки заробітчанства змінили життя і Миколи, і Наталки.

Головний герой повісті — підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її,, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!

Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Думаю, що в майбутньому з Павлуся дійсно вийшов гарний козацький кошовий.

Світ врятує лише внутрішня краса, духовна. Зовнішність – надбання тимчасове і швидкоплинне, схоже на фантик від цукерки: кольори і яскраві картинки стираються прожитими роками, і залишається тільки наповнення. Воно може бути гірким і огидним, або солодким і прекрасним.Люди з чистою і доброю душею сяють зсередини, зігріваючи навколишній світ, намагаючись зробити його кращим. Вони доносять сміття до бачків, саджають дерева і фарбують сусідські паркани веселими кольорами. Внутрішні монстри змушують кидати недоїдене яблуко просто посеред вулиці, руйнувати пам’ятники і ображати інших.Людина з прекрасною душею понад усе прагне наповнити світ гармонією і добром. Вона змушує інших брати в руки граблі, і йти на суботник, захищати бездомних тварин, чи допомагати бабусі з важкими торбами. Власним прикладом вона демонструє, як зробити когось трохи щасливішим, як очистити Землю від зла і скверни.Краса не потребує кілограму пудри чи губної помади, бо найчастіше під тональним кремом ховаються монстри. Невдоволені, роздратовані, злі на оточуючих і самих себе, вони штовхають на злочини, змушують розв’язувати війни. Бажають знищити життя, заповнити планету хаосом і болем. Шукають втіхи у гидких вчинках, і не можуть знайти.Потрібно шукати красу у буденних речах, теплих поглядах і маленьких подвигах, зроблених не на показ, а просто так. Занурюватися у мистецтво і книжки, бо в них заховані найцінніші перли буття. Розвивати і плекати душу, наповнювати серце добром і любов’ю. І коли всі люди на планеті розквітнуть щастям, перестануть заздрити і ховати ненависть у найтемніших куточках душі, Земля стане раєм.А поки мільйони шукають свою уявну долю, руйнуючи все на своєму шляху, одиниці збирають уламки і власною душевною красою склеюють їх докупи, рятуючи світ від зла і загибелі.