Іть будь ласка написати новелу на вільну тему

за вiкном сутенiє. ще й не пiзня пора, а голий, безлистий присмерк сповив наше мiсто, мою вулицю.

якось сумно… але чому? чому так важко на серцi?

дивлюсь у вiкно, i лише голе вiття видзвонює якусь тужну пiсеньку i ще робить якийсь нерозгаданий рух. синьою плямкою визирнуло небо з-за хмар, нiби перед грозою, i знову сховалось у сиву куряву, не бажаючи бачити голої землi.

а отой ключик лелечий… не надiялась його побачити сьогоднi, зовсiм не надiялась. а вiн пролетав спокiйно, не поспiшаючи, в останнє прощаючись з казковою долиною, у якiй сховано нашу вулицю. як нiколи, в таку пору на вулицi тихо, наче трохи задушно. а лелеки летять

i летять, щезаючи з виду, лишаючись тiльки цятками на небi. ой, як тяжко покидати рiдну землю!

стало шкода менi лелек. адже їм так далеко летiти. я б до хати їх всiх запросила. з ними разом чекала б весну. i чомусь захотiлося заспiвати отiєї тужливої пiснi про лелек.

так шкода менi золотої осенi, що швидко втекла до лiсу, затрiпотiла золотим листом, струсила його i заснула. заснула на рiллi. чекає, поки бабуся-зима пухнатою ковдрою вкриє, розкаже зимову казочку…

прощавай, золота осене!