Твір на тему "ціна виміру життя" за повістю м.коцюбинського "дорогою ціною" только не тот вариант, что в инете))

(1864— 1913) народився ум. вінниця. у 1880 році закінчив шаргородське духовне училище. у 1891 році складає іспит на звання народного учителя (був змушений утримувати родину: матір, сестер). працював у філоксерній урядовій комісії, був завідувачем відділу в газеті "волинь", діловодом, а потім статистом у чернігівській земській і. письменник. автор багатьох оповідань, новел, повістей, найвідоміші з яких: "цвіт яблуні", "persona grata", "intermezzo", "тіні забутих предків", "fata morgana", "коні не винні". коцюбинський одним із перших в українській літературі звернувся до такого художнього напрямку, як імпресіонізм, для якого було характерним відтворення не самої дійсності, а того, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан. ціна виміру життя (за оповіданням м. м. коцюбинського "дорогою ціною") героїко-романтичне оповідання "дорогою ціною" м. м. коцюбинський написав у 1901 році, коли минуло вже сорок років з часу надання волі кріпакам. події ж твору розгортаються у тридцятих роках xix століття, за тридцять років до її проголошення. але сучасникам письменника були близькі страждання та поневіряння героїв оповідання, бо в україні, звільненій від кріпаччини, розпочався новий етап боротьби з експлуататорами. і за перемогу на цьому етапі історії нації багатьом доводилося платити дорогою ціною. що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? це — власне життя! коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. і це стосується не тільки героїв оповідання — остапа та соломії, здатних на все заради волі. я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. у уяві м. коцюбинського поневолене селянство — це вже не "віл у ярмі". саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". як же треба було настраждатися у кріпаччині, як же треба було вірити у здобуття волі, щоб заради неї мужньо йти до мети через страшну небезпеку! стрілянина, блукання соломії у комишах, пожежа у плавнях, зустріч пораненого остапа з голодним вовком, бій на дунаї з турками, загибель соломії — все це та дорога ціна волі, гідності, щастя. найвищу ціну заплатили герої м. коцюбинського за волю, за щасливе життя. сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя — це самовіддана боротьба за волю та незалежність.

1)чари;
2)веселі
Удачі вами в навчанні!!!

Негативні вчинки Наслідки Аля нічого не доробляла до кінця. Дівчинка не любила заплітати волосся. Аля не дошила рушник для бабусі. Дівчинка не домалювала чоловіка. Дівчина росла недисциплінованою. Потрапила у Недоладію. Аля була неохайною. Бабуся образилась, батьки дорікнули. Створила злого Недорадника, який відрубував голови жителям Недоладїї та приміряв собі.

• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого». • «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид». • «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня». • «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму». • «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»