Українська література, опубликовано 06.06.2020 21:13
Чим обдарував Олесь Федька ??? Твір ДИВАК Григіра Тютюнника РЕШИТЬ !!!!!
Ответ оставил: Гость
Я погоджуюся з цим твердженням, тому що якщо людина є хитрою, лукавою, і цим добуває собі багатство, як то кажуть "йде по трупам", то таку людину наврядчи хтось буде любити й поважати, в неї буде багато знайомих через гроші, але не друзів. І ці знайомі швидко покинуть таку людину, тільки-но в неї закінчаться гроші. Також, якщо серце в беззаконної людини ще не стовідсотковий камінь - в неї будуть постійні муки совісті, що може дуже погано сказатися на психічному стані, й навіть дійти до божевілля.
Якщо ж людина правдива, хоч вона й бідна, в неї нема мук совісті, вона живе чесно - в неї не буде й заздрощів. Недарма кажуть, що бідні люди є більш багатими, бо вони можуть радіт простим речам, таким як синє небо, яскраве сонечко та ін. Також, якщо людина живе правдою - вона буде гарним товарищем та робітником, усі будуть іі любити й поважати.
Тому, особисто я вважаю, що краще жити чесно, правдою, нехай й бідно, але ніхто про тебе слова поганого не скаже, ніж заможно, але нечесно - коли усі будуть тебе ненавидіти, по чорному заздрити й розпускати погані плітки.
Якщо ж людина правдива, хоч вона й бідна, в неї нема мук совісті, вона живе чесно - в неї не буде й заздрощів. Недарма кажуть, що бідні люди є більш багатими, бо вони можуть радіт простим речам, таким як синє небо, яскраве сонечко та ін. Також, якщо людина живе правдою - вона буде гарним товарищем та робітником, усі будуть іі любити й поважати.
Тому, особисто я вважаю, що краще жити чесно, правдою, нехай й бідно, але ніхто про тебе слова поганого не скаже, ніж заможно, але нечесно - коли усі будуть тебе ненавидіти, по чорному заздрити й розпускати погані плітки.
Ответ оставил: Гость
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі...». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. ...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Українська література, опубликовано 09.01.2019 16:01
Українська література, опубликовано 09.01.2019 16:01
Українська література, опубликовано 09.01.2019 16:01
Українська література, опубликовано 09.01.2019 16:01