Перепишіть речення, розкриваючи дужки. Визначте, якими частинами мови є слова у дужках.
1. Материну пісню колискову вогняними крилами озброїв, Вогняними крилами живими, що(б) зорю летіла зустрічати (Рил.). 2. Та пітьма не так уже мучила Соломію, про(те) вогкий холод проймав її наскрізь. 3. Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так(що) дерева потопали в ньому (3 те. М. Коцюбинського). 4. Міцне коріння у родючім полі Ніхто не вирве, як(би) не хотів (Ющ.). 5. То(ж) сіль землі, то(ж) сила молода Ішла на смерть, на згубу неминучу (Л. Укр.). 6. Я не знаю, як(би) склалася моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати (Стельм.). 7. Про(те) час не ждав, листя що далі, то, більше опадало (Міщ.). 8. Як(би) здоров'я, то ще й пожити можна (Гуц.). 9. Земля прекрасна, тому(що) на ній живуть дзвінкоголосі малюки (Бедз.).

Не все те золото,що блістить

Жанр — громадянська лірика Тема: зображення щирого патрiотичного почуття
Iдея: заклик до українського народу плекати мову як оберіг Художні засоби: персоніфікація (щоб не вмерло слово) Повтори: «щоб не вмерло слово»

Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.

«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».

• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».


• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».