Іть написати твір: чому я буваю неслухняною.

кожен з батьків мріє, що його діти будуть здоровими, розумними, хорошими і в будь-якій ситуації поводитимуться як маленькі леді й джентльмени. але досить часто нащадки раптом наїжачуються і поводяться дуже нечемно. мало хто з батьків знає, що  дитячий непослух  дуже часто залежить саме від поведінки дорослих.

психолог р.дрейкурс вважає, що погана поведінка дитини — це всього лише помилкова ціль, яку можна переорієнтувати. він виділив чотири цілі дитячого непослуху: увага, ухилення, влада й помста. психолог рекомендує батькам прислухатися до власних відчуттів, аби визначити, чому саме ваша дитина не слухається. якщо її поведінка викликає у вас роздратування — дитина потребує уваги. якщо відчуваєте відчай, то, скоріш за все, дитина втратила віру в себе. якщо мама і тато зляться — дитина хоче показати свій вплив у сім’ї, а коли ображаються — дитина мститься. 

якось за кордоном, я побачила соціальну відеорекламу, яка вразила до глибини душі. маленька дівчинка в рожевому платтячку простягає аркуш зі своїм малюнком і просить: «мамо, мамо, подивись! ». але мама, зайнята чимось важливим, не звертає на донечку уваги. ось мала вже трохи підросла й катається на велосипеді по яскраво-зеленій траві. вона щаслива, що навчилася кататися, і радісно гукає: «тату, тату, подивися на мене! ». але батько дуже зайнятий, він розмовляє по мобільному телефону і навіть не повертає голови до дитини. а ось дівчинка — вже підліток. вона сидить, притулившись спиною до сірої стіни і застиглим поглядом дивиться перед собою. поруч — використаний шприц зі слі каламутної рідини. їй уже не потрібна увага тих, кого вона так довго  

найчастіше непослух, а згодом і асоціальна поведінка дітей бувають спричинені дефіцитом уваги батьків. маленькі дітки можуть мочитися у штанці, молодші школярики починають погано вчитися й бешкетують на уроках, підлітки пробують алкоголь або наркотики. але все це спрямоване на одне — увагу батьків. 

дівчинка, яка гарно вчилася, раптом почала приносити погані оцінки. батьки сварили дитину, але ситуація час від часу повторювалася. в розмові з дитячим психотерапевтом, до якого звернулися стурбовані батьки, дівчинка сказала: «коли я добре вчуся і чемно поводжуся — вони мене наче не помічають. ніколи не хвалять за гарні оцінки, ніби так і має бути. а от коли отримую погані оцінки, то тато і мама починають мене сварити, намагаються з уроками, приділяють мені більше часу. тому «двійки» отримую навмисне, коли хочу, щоб мама хоч трохи побула зі мною, щоб разом почитали книжку».

чимало захворювань у дітей, особливо малюків, також зумовлені браком уваги і любові. коли, приміром, батьки сконцентровані лише на матеріальній турботі — нагодувати, вдягнути дитину, — але не приділяють їй належної душевної ласки. коли син чи донька почуваються емоційно обділеними через завантаженість батьків. ось приклад досить типової ситуації: малюк іде до дитячого садочка, бо мама після декретної відпустки повертається на роботу. більшість дітей першого ж тижня починає хворіти. і річ не тільки в тому, що у великому колективі так легко підхопити якусь інфекцію, а в тому, що мама, яка завжди була поруч, раптом зникає на цілий день. а дитина мусить бути серед незнайомих дітей і дорослих, які не завжди привітно зустрічають новачка. хвороба — це один з підсвідомих способів повернути втрачений рай, коли найрідніша людина була поруч. адже коли дитина хвора — мама бере лікарняний, залишається вдома, готує смачний бульйон з курочки, купує нові іграшки. разом вони читають книжку, конструктор, коли дитина одужує, мама знову повертається до роботи і знову не приділяє доньці чи синові достатньої уваги. потім чергова хвороба — і мама знову залишається вдома. дитина починає хворіти частіше й частіше, щоб відчути любов, яку батьки їй, коли вона здорова. дехто переносить цей тип поведінки в доросле життя. такі люди ладні надовго «втекти у хворобу», аби лише відчувати турботу рідних і знайомих. тому даруймо більше любові й уваги здоровій дитині, замість згадувати про свої батьківські обов’язки лише тоді, коли доня чи син захворіють. 

психотерапевти вважають, що психологічні проблеми в дітей (тривога, страхи, непослух) — не що інше, як відбиток проблем батьків. часто батьки повертаються з роботи в поганому настрої, роздратовані. діти помічають це на рівні (міміка, жести, поведінка) і віддзеркалюють поведінку батьків. тому спілкуватися з дитиною слід тільки тоді, коли мине втома. не варто обговорювати при дітях фінансові проблеми, негаразди на роботі, конфліктні ситуації, епідемію чи економічну кризу в країні, негативно висловлюватися про інших людей. це може спричинити наростання тривоги в малюків. крім того, не дивуйтеся, коли в день народження шефа ваш син раптом запитає: «то це той старий козел, якому давно вже час на пенсію? ».

Повесть Г. Стельмаха вся выросшая на глубокой народной основе, сам ее характер связан с родной природой, с песней и сказкой. Иногда я задумываюсь над тем, что, став взрослым, обязательно буду вспоминать свое детство. 

А вдруг стану известным писателем или режиссером? Есть ли в моей жизни что-то интересное, о чем можно рассказать через 20 лет? Может, напишу книжку о летних путешествиях в Крым? А может, о наших с друзьями приключения? А возможно, снять фильм о школьных буднях, ведь и в них есть немало веселого? 

Думаете, это будет никому не интересно? А вот в повести Г. Стельмаха «Гуси-Лебеди летят», которую мы недавно изучали на уроках украинской литературы, автор очень интересно рассказал о своем детстве, взаимоотношениях с ровесниками и взрослыми. 

Сказ в произведении ведется от лица главного героя - мальчика Михайлика. Это сам Михаил Афанасьевич Стельмах в детские годы. Детство писателя пршлось на нелегкие 20-ые года XX столетия, когда происходило становление нового государства, которое сопровождали холод, голод и бедность. 

Михайлик рассказывает о своей жизни и переживаниях, о своем отношении ко всему, что он видит вокруг, свидетелем и участником чего приходится быть ему самому. Образ Михайлика раскрывается разными средствами: это и самохарактеристика, и рассказ других о поступках героя, об отношении к нему родителей, дяди Себастьяна и т.п.. Михайлик очень любит сказки и легенды, которые рассказывают ему дедушка Демьян и бабушка. 

Наверное, поэтому мир вокруг иногда кажется мальчику волшебной сказкой: звезды в высоком небе, запах ржи в поле и разных трав в лесу, перепёлка во ржи и дятел на старой груше. Мальчик уважает и оберегает природу, тонко ощущает ее красоту. 

С большой любовью и почетом герой описывает людей, которые привили ему любовь к работе, книге, добру и красоте в жизни: это отец и иметь, бабушка с дедушкой, дядя Себастьян. Эти необразованные, бедные люди имели самое главное - большие души и добрые сердца. 

Мы понимаем, что именно семья сформировала из мальчика честного, трудолюбивого, порядочного человека, а нужды научили сочувствовать чужому горю (припомним хотя бы эпизод, когда Михайлик помогает голодной женщине с ребенком, отдавая им тыквенные семена). 

Михайлик - любознательный ребенок, любит учиться, читать. Он перечитывал все, что только попадалось под руку, даже прочитал книжку со странным названием «Космография». Со временем и сам решает стать писателем. Сначала Михайлик много перечитал книжек, особенно таких, где есть стрельба. А потом и сам захотел написать пьесу. 

Но Михайлик - не какой-то там идеальный ребенок: он очень бодрый, веселый, непоседливый, любит развлекаться и бесчинствовать с друзьями, общаться с подружкой Любой. 

«Прямо над нашим домом пролетают лебеди» - так начинается повесть. Этим образом она и завершается. Гуси-Лебеди - своеобразный символ детства, который озаряет вся взрослая жизнь человека: «Гуси-Лебеди летят … над моим детством, … над моей жизнью!»

Просто переведи на укр.мову.

Заморожений, відкриванючі

В. звільнений (питання - що зроблений?)