:випишіть прислівники, які пишуться через дефіс (1 група), разом (2 група), окремо (3 група)- у вигляді таблиці.
Що/разу, без/кінця, у/бік, там/сям, без/вісти, вранці/рано, в/гору, в/ногу, до/вподоби, мимо/хідь, до/краю, в/наслідок, до/смаку, в/знаки, в/нічию, за/кордоном, як/небудь, на/самоті, з/давніх/давен, десь/інде, як/слід, хтозна/як, коли/небудь, зроду/віку.

Правильно шістнадцять

Айсберг - 6 звуків
вокзал - 6 звуків
якби - 5 звуків
дігтяр - 6 звуків
вогкий - 6 звуків

Дієприкметник із залежними від нього словами називають дієприкметниковим зворотом.
У реченні дієприкметниковий зворот завжди є означенням: Безмежний степ, ужитий снігом, спав (М. Старицький).
Дієприкметниковий зворот, який стоїть після означуваного (пояснюваного) слова,на письмі виділяють комою (або комами): Я чую пісню, в щасті співану (О. Журлива). Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах (А. Малишко).
В усному мовленні такий дієприкметниковий зворот виділяють паузами та інтонацією.
Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами (комою) на письмі звичайно не виділяють: Котить сонний Дніпро віками зажурені води (М. Луків).

У Києві на площі перед Софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. А тут усе в бронзі до найменших деталей. І так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. Ця скульптура,
Здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під Пилявцями. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях.
Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. На запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Мике-шина з різними портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора.
Проект був схвалений Київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент.
Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. Спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. Жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. Але зібраних коштів було замало.
Задля зменшення витрат скульптор відмовився від супровідних композицій на постаменті. Бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. Та влада постійно ставила перепони: Микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. Але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати.
Через три роки скульптуру нарешті відлили. Це був довершений мистецький твір. Допомогли скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи.
Встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. Були проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, пошуком місця встановлення. І все ж настав довгоочікуваний день. На Софійській площі віднині височів пам’ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця Михайла Микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.