Зима який корінь ,суфікс,закінчення

                      "Літня ніч, і, ніби в морі..."
Літня ніч, і, ніби в морі,
Порозкидані вогні,
В темнім небі сяють зорі
Віковічно мовчазні...

Рано чи пізно кожна людина задумується над тим, для чого прийшла у цей світ і як живе. Це вічне питання важливо поставити перед собою якомога раніше, щоб не довелося в кінці життя, коли вже нічого не можна змінити і виправити, гірко шкодувати за змарнованими роками.

На світі є багато речей, які не можна змінити, виправити, поновити. Та нема нічого невблаганнішого за час. У дитинстві ми його не помічаємо, здається, він тягнеться аж надто повільно. Але з роками час ніби прискорює ходу, і вже не встигаєш зробити якісь важливі справи, поспішаєш, а час все одно обганяє тебе.

І в такий момент для людини важливо хоч на хвильку зупинитися, оглянутися навколо, зазирнути у свою душу і зрозуміти, що до тебе жили на світі люди, після тебе прийдуть нові покоління, і треба залишити якийсь слід на землі. Ця мить між минулим і майбутнім називається життям. Ось вона пройшла — і її вже ніколи ні повернути, ні змінити не можна.

Із моменту виходу в прокат славнозвісного «Тараса Бульби» минуло вже багато років. Але, переглядаючи портрет Богдана Сильвестровича Ступки, щоразу ловлю себе на думці, що саме в образі цього чоловіка можна побачити чи не всю історію українського кінематографу. А ви коли-небудь звертали увагу на його зовнішність? Особисто я бачила багато гарних людей, але такого, як Богдан Ступка, не зустрічала ніколи. Це той випадок, коли роки лише прикрашають чоловіка.